Становлення і розвиток ОБСЄ як регіональної міжнародної організації в сфері безпеки і співробітництва (ОБСЄ).

Історія Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Після закінчення Другої Світової війни Європа вступила в період бурхливого формування міжнародних організацій різного характеру діяльності. Спочатку серед перших була створена Організація Об”єднаних Націй(1945р.),потім Рада Європи(1949р.), Північноатлантичний альянс(НАТО-1949р.), Європейські співтовариства, невдовзі Європейський союз, що утворився на їх основі і безумовно Організація з безпеки і співробітництва в Європі(далі-ОБСЄ). ОБСЄ-одна з наймолодших міжнародних організацій, яка сформувалася структурно і почала функціонувати наприкінці 1992р. Однак, становлення ОБСЄ як міжнародної організації почалося раніше, а саме з 1973р. В той час, одразу декілька європейських країн висунули пропозицію про укладення загальноєвропейського договору, тобто про створення системи колективної безпеки в Європі. Ця ідея скликання загальноєвропейської наради була підтримана міжнародною спільнотою. Так, в результаті багаторічної боротьби за зміну політичного клімату в Європі в 1973р. в Гельсінкі було скликано нараду міністрів закордонних справ 33 європейських країн, а також США і Канади, яка стала першим етапом загальноєвропейської наради. Другий етап проходив в Женеві, і тривав майже два роки. В ході цього етапу проводилася копітка і складна робота щодо погодження підсумкових документів. Заключний етап Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі відбувся у Гельсінкі з 30 липня по 1 серпня 1975 року.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі є однією з найбільш прогресивних і демократичних міжнародних регіональних організацій, яка покликана зміцнити міжнародний мир, забезпечити безпеку, спокій і правопорядок не тільки на європейському континенті, але й у всьому світі. Вона є єдиною міжнародною організацією, яка створена на підставі Гельсінського Заключного Акту(1975р.) і не зареєстрована в Статуті ООН. Однак, дана організація залишається єдиною після ООН міжнародною організацією, яка завдяки своїй превентивній діяльності підтримує мир, безпеку і співробітництво у всьому світі.

З моменту заснування Організації Об’єднаних Націй та прийняття Статуту цієї універсальної міжнародної організації не існувало документу, який би мав настільки величезне значення як Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаний більш ніж двадцять п’ять років тому 1 серпня 1975 року в Гельсінкі керівниками 33 європейських держав, а також США і Канади [13,с.3].

Необхідність скликання загальноєвропейської Наради була зумовлена певними об’єктивними факторами. При цьому, проблема забезпечення миру та стабільності на континенті мала першочергове значення. Війни в Європі, як відомо, стали загальнонародною бідою. Тільки за останні три століття збройні конфлікти виникали більш ніж 170 разів [10,с.10]. Підраховано, що у війнах XVII ст. в Європі загинуло три мільйони людей, у війнах ХVIII ст. -понад п’ять мільйонів, у війнах XIX ст. -майже шість мільйонів людей. В XX ст. перша світова війна забрала близько десяти, а друга-понад п’ятдесят мільйонів людських життів [8,с.21]. Слід відзначити і те, що як перша, так і друга світові війни почалися саме в Європі. На сьогоднішній день у цьому регіоні функціонує одне з найбільших військових формувань по забезпеченню миру і безпеки - НАТО. Крім того, тут зосереджені величезні контингенти збройних сил і могутній арсенал зброї, зокрема, і ядерної.

Ідея створення організації загальноєвропейської колективної безпеки була обумовлена не тільки рішучістю народів не допустити повторення минулого, перш за все війни в Європі, а й значними успіхами національно-визвольних рухів у боротьбі за свою незалежність, бажанням прогресивних кіл громадськості ліквідувати напруженість у міжнародних відносинах між деякими країнами і тим самим, покласти край “холодній війні”.Проте, найголовніша причина скликання загальноєвропейської Наради полягала в іншому. В результаті “холодної війни” утворилася прірва між Заходом і Сходом, і цю прірву повинен був ліквідувати “міст”, тобто нова міжнародна організація, яка за своїми географічними рамками об”єднувала б країни на просторі від Ванкувера до Владивостоку.

Нарада з безпеки і співробітництва в Європі започаткувала новий етап у розвитку і поглибленні релаксації міжнародної напруженості. Нарада була скликана в результаті ініціативи країн постсоціалістичної співдружності, яка була підтримана країнами Європи, в першу чергу Францією, а також США і Канадою [13,с.5].

Участь двох вищевказаних держав у Нараді обумовлена суто європейськими справами. По-перше, не можна не враховувати той вклад, який внесли ці країни в загальну боротьбу проти гітлерівської агресії, взагалі, і безпосередньо на європейському континенті. По-друге, на чотири великі держави ( зокрема і на США) покладена особлива відповідальність за післявоєнне врегулювання в Європі, що відображено в цілому ряді актів, зокрема, в Потсдамських угодах 1945 року. По-третє, значну роль тут відіграли ті політичні реалії,які склалися в сучасній Європі. США і Канада є членами НАТО і на території Європи дислокуються великі контингенти їхніх збройних сил. Тому, не має необхідності доводити важливість об’єднання всіх без винятку членів військових формувань зобов’язаннями по забезпеченню безпеки і в першу чергу по незастосуванню сили і мирному вирішенні спорів [8,с.28].

Скликання загальноєвропейської Наради стало безпрецедентною подією у всій історії Європи, яка має величезне міжнародне значення.

Нарада з безпеки і співробітництва в Європі поклала початок новому етапу розрядки напруженості. Вона посилила її розвиток, стала важливою віхою на шляху забезпечення європейської безпеки.

Загальноєвропейська нарада підвела необхідний політичний підсумок післявоєнних відносин між державами. Нормалізація відносин у Європі, закріплення підсумків війни була необхідною для подальшого просування на шляху розрядки, щоб розвивати відносини співробітництва, які базуються на мирному співіснуванні. Неврегульованість багатьох проблем, які залишилися, заважала цьому процесу.

З