Не повинно бути сумнівів в тому, що у внутрішньому плані формування волі держави, що вступає у міжнародну організацію, і її вираження в міжнародному плані – відбуваються в рамках права договорів, відповідно внутрішнього і міжнародного. Rosenne Sh. – р.75.

Проте, у відношенні до дії статуту міжнародної організації Ш. Розен стверджує наступне: “Той факт, що така велика кількість ключових аспектів, що стосуються сутності відносин, які творяться членством в міжнародній організації і участю в її основному документі, на практиці регулюється принципами і нормами, що докорінно відрізняються від регулюючих відповідні аспекти участі у багатосторонніх договорах, повинен викликати серйозні сумніви щодо того, чи відносяться статути міжнародних організацій до тієї ж категорії в міжнародному праві, що і міжнародні договори”. Rosenne Sh. – р.76.

Підсумовуючи висунуті Ш. Розеном аргументи про обгрунтування висновку про застосування чи незастосування в основному права договорів до статутів міжнародних організацій виявляється, що для такого висновку немає достатніх підстав.

Американський юрист В.Фрідман стосовно цієї концепції висловлювався так: ”Оскільки формальна зміна міжнародного конституційного документу, такого як Статут ООН, є майже неможливою, пристосування його відбувається, як правило, шляхом консолідації практики, або шляхом фактичної зміни”. Friedman W. The Changing Structure of international Law. – L., 1964. – p.153.

Його уругвайський колега Х.Аречага у своїй праці “Конституційне право Організації Об’єднаних Націй” наступним чином характеризує конституційну теорію про те, що стосується Статуту ООН. Намагаючись в першу чергу обгрунтувати законнісь резолюції “Єдність на користь миру” і, посилаючись на положення Статуту ООН, а потім фактично визначаючи, що таке обгрунтування є неможливим, він відзначає: “Цей конституційний розвиток показує, що Статут – це такий документ, який не є статичним і який продемонстрував, що він у вищій мірі володіє якостями конституції, яка полягає в тому, щоб пристосуватися до неочікуваних змін і нових обставин. Можна стверджувати, що лише деякі національні конституції зазнали в процесі своєї реалізації такі важливі і швидкі зміни, як Статут Організації Об’єднаних Націй”. E. J. de Arechada. Derecho constitucional de las Naciones Unidas. – Madrid,1998. – p.204.

Отже, статути міжнародних організацій є міжнародними договорами, які мають певні особливості, договорами sui generis. Статут міжнародної організації, на відміну від звичайного багатостороннього міжнародного договору, створює постійне міжнародне утворення, яке діє на його основі. Він визначає не тільки права і обов’язки держав-учасниць договору, але також цілі і завдання організації, яка є відмінним від держав міжнародним організмом, а також функції і компетенцію органів організації, взаємовідносини між організацією і державами-членами і т.д., інакше кажучи, статут міжнародної організанізації більш складне явище, ніж звичайний багатосторонній договір.

Тому, безперечним є те, що укладення, а особливо дія такого міжнародного договору, як статут міжнародної організанізації, має певні особливості. Однак, всі основні положення права договорів застосовуються до статутів міжнародних організанізацій, лише в деяких випадках з незначними змінами. Зокрема, до них застосовуються наступні положення права договорів: про укладення і вступ в силу багатосторонніх договорів, за виключенням деяких положень, які стосуються застережень; про недійсність договорів; про зміну і тлумачення договорів; про дію міжнародних договорів, і перш за все основний принцип цього розділу права договорів – pacta sunt servanda; про значення договору для третіх держав і т.д. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Изд-во «Зерцало», 2000. – С.283-288.

Таким чином, статути міжнародних організацій – це особлива категорія міжнародних договорів. Спроби приписування статутам міжнародних організацій деякі риси державних конституцій не мають під собою підстав, оскільки міжнародні організації якісно відмінні від від держав.

Підсумовуючи все вищевказане, слід підкреслити те, що в науці міжнародного права досить детально розроблені загальні питання, які визначають специфіку юридичної природи статутів міжнародних організацій. Однак спостерігається відмінність у точках зору стосовно конкретних ознак, сукупність яких дозволяє вести мову про установчі акти міжнародних організацій як про договори особливого виду. Андрианов В.И. Устав Организации Объединенных Наций как договор sui generis. Автореферат дисс… канд. юрид. наук. – М., 1976. – С.5. Відсутність загальновизнаного переліку таких особливостей пояснюється, очевидно, специфікою цілей і завдань кожної конкретної організації, методоми їх досягнення і т.д.

З врахуванням цих зауважень проведемо аналіз основного установчого документу Організації з безпеки і співробітництва в Європі – Заключного акту, підписаного 35 державами-учасницями 30 серпня 1975 року в Гельсiнкі як міжнародного договору.

Багатосторонній договір – необхідна ознака міжнародної організації, він присутній практично у всіх її визначеннях. Анцилотти Д. Курс международного права. – Т.1. – М.: «И.Л.», 1961. – С.257. В основі діяльності лише деяких міжнародних організацій, наприклад ЮНКТАД, відсутнім є цей елемент: вона була створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. Фомин В.В. К вопросу о создании международной торговой организации. // Сов. государство и право. – 1965. - №5. – С.125-130. Ст.2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року визначає міжнародний договір як міжнародну угоду, що укладається між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, в двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного