Не менш важлива роль належить Верховному комісару у справах національних меншин і Форуму ОБСЄ із співробітництва в галузі безпеки.

Верховний комісар зобов’язаний забезпечити “вчасне попередження” і “термінові дії” у відношенні до напружених ситуацій, пов’язаних з проблемами національних меншин, які потенційно здатні переростати в конфлікт в регіоні ОБСЄ і потребують уваги і дій Ради міністрів або Керівної ради. Форум ОБСЄ з співробітництва в галузі безпеки створюється як постійно діючий орган з метою: проведення нових переговорів щодо контролю за озброєнням, роззброєнням і зміцненням довіри і безпеки; розширення регулярних консультацій і активізації співробітництва з питань, які пов’язані з безпекою, зменшенням загрози виникнення конфліктів.

З інших органів слід особливо виділити Парламентську асамблею, яка складається із представників всіх держав-учасниць ОБСЄ. Парламентська асамблея була створена в квітні 1991 року, а секретаріат її знаходиться в Копенгагені. Вона скликається на щорічні сесії почергово в містах держав-учасниць в складі національних парламентських делегацій у кількості від двох до сімнадцяти членів, що безпосередньо залежить від чисельності населення країни. До компетенції Парламентської асамблеї входить обговорення і оцінка діяльності ОБСЄ, регулярне інформування національних парламентів та ін.

Секретаріат ОБСЄ знаходиться у Відні; очолюється Генеральним секретарем, який обирається на три роки Радою міністрів за рекомендацією Керівної ради і діючого голови. Відень є центром політичної і адміністративної діяльності ОБСЄ, який охоплює ті ж самі питання, що й головний. До функцій секретаріату належать: підтримка всіх сфер діяльності ОБСЄ; підтримання контактів з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями; надання послуг з перекладу та організації конференцій; адміністративне, фінансове, особисте та інформаційно-технологічне обслуговування.

Процедура прийняття рішень - “не просто технічний засіб, а важливий інституційний елемент, від якого в значній мірі залежить ефективність рішень, які приймаються і, в кінцевому рахунку, ступінь досягнення цілей і завдань організації”. Журек О.Н. Внутриорганизационный механизм общих межправительственных международных организаций. Автореферат дисс… канд. юрид. наук. – М., 1988. – С.18.

Процедура прийняття рішень відбувається на трьох рівнях. Саміти є найвищим рівнем у процесі прийняття рішень і політичних орієнтирів організації. В період між самітами основні обов’язки з процесу прийняття рішень покладається на Раду міністрів, яка приймає рішення, що є необхідними для впевненості у відповідності діяльності організації основним політичним цілям. Постійна рада є форумом для ведення регулярних консультацій і прийняття рішень, які відносяться до повсякденної діяльності організації. Дана трьохступенева структура доповнюється періодичними спеціалізованими зустрічами, такими як Економічний форум або конференції з огляду та питань імплементації.

Процес прийняття рішень координує діючий голова, який є відповідальним за організацію порядку денного і діяльності органів по веденню переговорів і прийняттю рішень в рамках ОБСЄ. Діючий голова також організовує неофіційні засідання представників держав-учасниць з метою сприяння процесу обговорень і прийняття рішень, а також рішень і документів, що є формально прийнятими відповідним органом з прийняття рішень.

У дуже небагатьох випадках рішення можуть бути прийняті за відсутності консенсусу. Празьке засідання Ради міністрів у 1992 році вирішило, що відповідні дії можуть бути вчинені без згоди держави, зацікавленої у “випадках прямого, грубого і протиправного порушення” зобов’язань ОБСЄ. Це так зване правило “консенсус мінус один”. Ця альтернатива була вперше використана у 1992 році у відповідь на конфлікт у колишній Югославії, результатом якої стало виключення цієї країни із складу держав-учасниць. Ще один виняток з правила консенсусу є правило “консенсус мінус два”. У відповідності з цим правилом, запровадженим у Стокгольмі в 1992 році, Рада міністрів зобов’язана повідомити держави-учасниці, що перебувають у конфлікті між собою, про пошук шляхів примирення, не дивлячись на те, чи заперечують держави-учасниці це рішення, чи ні. Надалі ця альтернатива не знайшла свого застосування.

Як висновок, варто зазначити, що всі органи ОБСЄ ефективно функціонують і взаємодіють між собою. Проте, головну увагу слід зосередити на посаді голови. Його завдання полягає в тому, щоб представляти ОБСЄ у відносинах з державами-учасницями і координувати поточну діяльність всіх її органів. Як допомога діючому голові, створюються спеціальні групи із запобігання конфліктам, регулюванню кризових ситуацій і вирішенню спорів. З цією метою він може призначати спеціальних представників. Таким чином, його компетенція є досить широкою. Це політичний керівник ОБСЄ високого рівня. Перед ним відкриті двері усіх кабінетів керівників держав-учасниць ОБСЄ.

Отже, структура ОБСЄ суттєво відрізняється від структури ООН і її спеціалізованих установ. В структурі органів ОБСЄ не існує поділу на головні і допоміжні, а лише поділ на політичні і адміністративні. Структура Організації з безпеки і співробітництва в Європі не є такою об’ємною і всеохоплюючою як, в свою чергу, ООН, проте, всі органи ОБСЄ є унікальними в тому розумінні, що на європейському континенті не існує таких органів і посадових осіб, які б мали настільки великі повноваження у сфері зміцнення миру, безпеки, співробітництва, забезпечення прав людини тощо. Так, зокрема, варто відзначити такі унікальні органи і посадові особи, як Бюро з демократичних інститутів і прав людини, Верховного комісара у справах національних меншин, Парламентську асамблею ОБСЄ, діючого голову та інші, які відіграють важливу роль у становленні і розвитку цієї міжнародної регіональної організації.

Що стосується юрдичних органів Організації з