2.3 Особливості правової природи ОБСЄ

У сфері організаційної структури міжнародної організації питання її правового статусу має первинний характер, а відтак саме тут треба шукати відповіді на запитання стосовно правової природи і зокрема правосуб'єктності. Правовий статус суб'єкта визначає його існування в межах правової системи. Лише з'ясувавши походження суб’єкта, можна приступати до визначення його правового змісту, послідовно вказуючи норми і правові інститути, пов’язані з ним.

Визначаючи правовий статус, міжнародне право визначає міжнародну правосуб’єктність, яку слід розглядати як особливий правовий статус. Не кожен учасник міжнародних відносин наділений міжнародною правосуб’єктністю. Поряд з міжнародною правосуб’єктністю, міжнародно-правовий статус суб’єкта виражається також через свою зовнішню компетенцію, що визначається власною правосуб’єктністю (його установчі акти, внутрішнє право),і що не завжди відповідає міжнародному праву.

Поняття правосуб”єктності відіграє дуже важливу роль в кожній галузі права, можливо навіть ключову роль. Те саме стосується і галузі міжнародного права, не зважаючи на те, що не має правової норми, яка б визначила його суб’єктів. Проте відсутність такої правової норми компенсується в доктрині міжнародного права, де вони визначені. Іншими словами за відсутності правового визначення суб’єкта міжнародного права, тобто коли визначення вміщене в міжнародно-правовому акті, юридичне та правове визначення також є необхідним. Залишаючи це завдання поряд з іншими доктрині, в результаті ми маємо існування різноманітних думок, які часом розходяться і заперечують одна одну і це породжує постійні дискусії та непевності стосовно визначення суб’єктів до половини 20-ст. лише держав вважали суб’єктами міжнародного права. Поняття міжнародної правосуб’єктності тісно пов'язувалося з поняттям суверенітету, а лише держави були суверенами на своїй території.

На сьогодні суб’єктами міжнародного права вважаються не лише держави та міжнародні організації, але також за певних умов і національно визвольні рухи, народи, що боряться за своє самовизначення, об”єднання держав та ін. У деяких випадках та до певної міри міжнародної правосуб’єктність може застосовуватись також до складових частин федеративних держав. В міжнародному праві питання міжнародної правосуб’єктності є спірним.

Європейські організації як суб’єкти міжнародного права з'явилися на міжнародній арені в 50-ті роки і протягом наступних десятиріч розвинулися до сучасного стану.Своєю теперішньою формою вони завдячують суттєвим змінам,які внесли держави-члени в установчі документи Організації з безпеки і співробітництва в Європі, а особливо Паризькій Хартії для Нової Європи (1990р.), яка створила нову форму міжнародного співробітництва-ОБСЄ. Проте, обсяг повноважень ОБСЄ визначається не тільки даним правовим актом, але й Гельсінським Заключним Актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975р. та рядом інших документів.

Міжнародна правосуб’єктність міжурядової організації - якісна характеристика її юридичної природи, яка включає в себе здатність володіти правами і здатність їх самостійно здійснювати. [Шибаева Е.А. Правовой статус межправительсвенных организаций – М.: Юридическая лит-ра, 1972., с.39 ] Міжнародні організації -вторинні суб’єкти міжнародного права; їх правосуб’єктність є похідною від правосуб’єктності держав. Ця специфіка знаходить свій вираз і в змісті правосуб’єктності міжнародної організації. Функціонування міжнародної організації як суб’єкта міжнародного права є можливим лише у випадку, якщо держави-засновниці наділили її якістю правосуб’єктності, тобто відповідними міжнародними правами і обов'язками, можливістю юридичного впливу на інші суб’єкти міжнародного права.

Міжнародна правосуб’єктність міжурядової організації полягає в її правовому положенні, об’ємі тих прав і обов'язків, наданих їй державами-засновницями, а також володінні правами і обов'язками, які вона набула через укладення міжнародних угод. Обсяг прав і обов'язків залежить від цілей і завдань міжнародної організації, визначається дією цілого ряду факторів міжнародного життя. В силу того, що відсутня загально визнана норма загального характеру про правосуб’єктність міжнародних організацій, висновок про конкретний обсяг їх прав і обов'язків можна зробити не тільки на підставі установчого акту, але й шляхом вивчення цілого ряду міжнародно-правових актів, які встановлюють правове положення цих міжнародних організацій. [Международная правосубъектность. – М.: Юрид. Лит-ра, 1971., с. 84]

В даний час фактично всі міжурядові організації володіють якістю міжнародної правосуб’єктності. [Ушаков М.О. Субъекты международного права. СЕМП., 1964 - 1965, М.: 1966. – с. 66 - 69]. Як відомо, до складу міжнародних прав і обов'язків, в яких проявляється якість міжнародної правосуб’єктності, відносяться: право на привілеї та імунітети, право на укладення міжнародних договорів з державами і міжнародними організаціями (договірна правоздатність), право мати при міжнародних представництвах держав, як членів, так і не членів, а також міжнародно-правова відповідальність.

Міжнародна правосуб’єктність за своїм походженням поділяється на фактичну і юридичну. Держави і нації визначаються де-факто здатними бути носіями прав і обов’язків, оскільки їм притаманна політико-юридична властивість – державний і національний суверенітет. Суверенітет, як основа міжнародної правосуб’єктності, робить держави і нації, які боряться за свою незалежність, первинними суб’єктами міжнародного права, незалежними від інших суб’єктів і будь-якої політичної влади.

Існування таких суб’єктів означає, що вони мають рівну здатність, не залежну від чиєїсь волі, бути учасниками міжнародних правовідносин. Разом з тим, виходячи з цього положення, що не існує правових норм, які б наділяли правосуб’єктністю первинних суб’єктів міжнародного права, слід, перш за все, сказати про юридичне закріплення міжнародної