Більш того, до цього часу не існує міжнародно-правових актів, які визначають поняття міжнародної правосуб’єктності організацій. В статутах міжнародних організацій йде мова про «правоздатність», як елемент правосуб’єктності, який відрізняється від поняття міжнародної правосуб’єктності. На конференції у Сан-Франциско в процесі розроблення Статуту ООН термін «міжнародна правосуб’єктність» був відхилений з точки зору його неправильного тлумачення як такого, що надавав ООН характер наддержави. Позиція комітету була наступною: «Що стосується питання про міжнародну правосуб’єктність, то комітет вважає зайвим фіксувати його в тексті. По суті це буде очевидно випливати з постанов Статуту як цілого». Крылов С.Б. История создания Организации Объединенных Наций. - М.:Изд-во «ИМО», 1960. – С.50-51.

Відсутність поняття міжнародної правосуб’єктності в міжнародноправових актах, а відповідно у статутах терміну “міжнародна правосуб’єктність” дало підставу деяким авторам стверджувати, що окремі міжнародні організації не є суб’єктами міжнародного права. Так, Л. Кляфковський вказує на те, що «держави могли надати ООН і іншим міжнародним організаціям міжнародну правосуб’єктність, однак не зробили цього, тому міжнародні організації не володіють правосуб’єктністю». Klafkowski. Op. Cit.- Str.109. Міжнародну правосуб’єктність організацій необхідно доказувати, і не просто з огляду на її оформлення, а шляхом тлумачення статуту і аналізу його відповідності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. На думку Г.І.Тункіна, «статут міжнародної організації, як міжнародний договір sui generis, тобто договір, який є юридичною підставою діяльності постійного міжнародного механізму, уповноваженого приймати рішення, який може містити відповідні елементи міжнародної правосуб’єктності». Тункин Г.И. Теория международного права. – М.:Изд-во «Зерцало», 2000. – С.322.

Юридична здатність мати міжнародні права і обов’язки є властивістю суб’єктів міжнародного права. Вона характеризує правовий статус суб’єктів – носіїв міжнародних прав і обов’язків. Суб’єкти права, які беруть участь в міжнародних відносинах, діють на основі міжнародного права. Г.В.Ігнатенко і Р.Л.Бобров вважають, що у визначенні суб’єкта міжнародного права повинні органічно поєднуватися «основні елементи загального поняття правосуб’єктності і найбільш суттєві риси саме міжнародних правовідносин, оскільки мова йде про суб’єкт особливої галузі права». Игнатенко Г.В. К вопросу о понятии и классификации субъектов международного права. // Материалы конференции по итогам научно-исследовательской работы за 1968 год. – Свердловск,1969.- С.218. Такими елементами є : 1) здатність до участі у міжнародному правовідношенні і 2) власне участь у такому. Бобров Р.Л. Основные проблемы теории международного права. – М.: Международные отношения, 1968. – С.68.

Найважливішим елементом правосуб’єктності суб’єктів міжнародного права є договірне право і дієздатність Талалаев А.Н. Вк. Вид. – С.15., тобто участь у створенні, прийнятті і набутті норм міжнародного права шляхом укладення міжнародних договорів. Міжнародні договори, а особливо багатостороні, відзначає М. Ляхс, «відкрили нові, раніше не відомі, можливості конструкції правосуб’єктності». Ляхс М. Многостороние договоры. – М.: «ИЛ», 1960. – С.55. Нормативний вплив учасників на міжнародні відносини характеризує їх здатність бути суб’єктами міжнародного права. Кожний правомірний договір створює об’єктивне право для держав, які беруть у ньому участь, а також для інших суб’єктів міжнародного права. Курс международного права. – М.: «Наука», 1967. - С .177.

Суб’єкти міжнародного права виступають в міжнародних відносинах як колективні (комплексні) суб’єкти. Кожний суб’єкт міжнародного права має важливі елементи організації: державі притаманні суверенна влада і аппарат нації, що бореться за своє самовизначення – політичний орган, який є проявом суверенітету нації, міжнародної організації – постійні органи і статут.

Всі суб’єкти міжнародного права відносно самостійні, тобто «набувають відносно самостійного буття, здатність виражати у відомому розумінні автономну від всіх членів волю». Малинин С.А. О правосубъектности международных организаций. // Вестник ЛГУ. Серия экономики, философии и права. – 1965. - №17. – С.116.

Виділення і узагальнення основних ознак суб’єкта міжнародного права сприяє значній визначеності його поняття. Ці ознаки говорять про те, що суб’єкт може брати участь у міжнародних правовідносинах. Всі утворення, які містять в собі названі властивості (ознаки), відносяться до ряду суб’єктів міжнародного права і утворюють його самостійну основу.

В даний час можна вести мову про те, що міжурядові організації стали похідними, другорядними суб’єктами міжнародного права. Однак, це зовсім не означає, що в силу цього факту вони набувають наддержавний характер.

Питання про те, хто може бути суб’єктом прав і обов’язків, визначається нормами права. У сучасних умовах, коли відсутньою є зальновизнана норма загального характеру про правосуб’єктність міжнародних організацій, висновок про те, чи володіють міжурядові організації властивістю міжнародної правосуб’єктності, можна зробити лише на підставі вивчення сукупності міжнародноправових актів, які встановлюють міжнародноправовий статус цих міжнародних організацій. Це, в першу чергу, джерела, які закріплюють міжнародні права і обов’язки міжнародних організацій і конкретний обсяг цих прав: установчий акт міжнародної організації, Конвенції про привілеї і імунітети, різного роду договори, а також документи, які прийняті компетентними органами цих організацій у чіткій відповідності з їх установчими актами. Международная правосубъектность. – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – С.84.

До числа важливих теоретичних питань, які пов’язані з вивченням міжурядових організацій як суб’єктів міжнародного права, відноситься питання про волю цих організацій. Чи наділені ці міжнародні організації самостійною волею, відмінною від волі