Деякі російські юристи вважають, що міжнародні організації не володіють самостійною, відмінною від волі держав-членів, волею. Морозов Г.И. Международные организации. – М.: «Мысль», 1969. – С.119.

В свою чергу такі юристи, як С.А. Малинин, А. Янков, О. Рачіч та інші, притримуються точки зору, що міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права, наділені власною, самостійною волею. Малинин С.А. О правосубъектности международных организаций. // Вестник ЛГУ. – 1965. - №17.- Вып. 3. – С.116.

Нами вище зазначалося те, що ряд діючих міжнародних угод, а також практика найбільших міжурядових організацій дають підставу визнавати за ними якість суб’єктів міжнародного права. Остання ознака зобов’язує визнати наявність у них власної (однак не суверенної) волі (в юридичному розумінні), яка є відмінною від волі держав-членів, яку міжнародна організація вияляє і втілює в міжнародноправовому акті. Международная правосубъектность. – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – С.84.

Те, що міжнародні організації укладають угоди, - це на даний момент – незаперечний факт, який підтверджується великою кількістю договорів, прийнятих цими організаціями. Така угода – результат тих чи інших юридичних дій, які здійснюються від імені організації її органами і виражають певне волевиявлення даної організації. Однак, чи це було б можливим за відсутності в організації власної волі?

Воля у міжнародної організації - це результат узгоджених волей держав-членів, і в силу цього вона має складний характер. Оскільки, членами організації є різні держави, з різним адміністративним і соціально-економічним устроєм. Тому, формування власної волі міжнародної організації – складний процес, в якому в перше чергу стикаються позиції окремих держав-членів і тільки внаслідок цього на підставі компромісу виробляється загальна воля організації. Наявність у міжнародних організацій самостійної волі, відмінної від волі її членів, не може суперечити правовій природі міжнародної організації, якщо вона є суб’єктом міжнародного права, а навпаки, знаходиться у повній відповідності з цією природою, оскільки без волі не має суб’єкта права.

Самостійна воля міжнародної організації – це результат узгодження (а не злиття) волей держав-членів, яка існує поряд з їх волею (а не над нею) і яка виявляється у тих чи інших діях міжнародної організації, що здійснюються її відповідними органами.

Напрям, основний зміст і обсяг волі міжнародної організації завжди обумовлені змістом волей держав-членів.

Власна воля міжнародної організації необхідна їй для успішного виконання завдань, які стоять перед нею, і є органічною частиною сутності організації як суб’єкта міжнародного права.

Головний недолік концепції західних юристів стосовно питання про волю міжнародної організації полягає не в тому, що вони приймають власну волю організації за суверенну, а в тому, що вони абсолютизують незалежність і самостійність власної волі міжнародної організації, її однорідність. Вони заперечують той вплив, який здійснюють на неї держави-члени, тобто заперечують узгодження її волей [P.Reuter. International Institutions. L.,1956, p.215].

Разом з тим помилково розглядати власну волю будь-якої міжнародної організації незалежно від волі кожної держави-члена. Отже, міжурядові організації є суб’єктами міжнародного права особливого виду. В чому полягає своєрідність їх правосуб’єктивності, своєрідність тих міжнародних прав і обов’язків, в яких ця правосуб’єктивність виявляється?

Так, в 1949 році Міжнародний суд ООН, приймаючи консультативне заключення щодо питання про відшкодування шкоди, завданої на службі ООН, звернув увагу на те, що визнання міжнародної правосуб’єктивності ООН зовсім не означає, що її права і обов’язки такі ж, як права і обов’язки держави. [International Court of Justice, Reports of Judgements Advisory Opinions and Orders 1949”, p. 180].

Оскільки міжнародні організації завжди створюються для виконання певних визначених завдань, зафіксованих в установчому акті, і саме тому обсяг їх міжнародних прав і обов’язків завжди обмежений умовою виконання цих завдань, в силу чого міжнародні організації можуть бути учасниками лише чітко визначених видів правовідносин.

Повну своєрідність мають угоди, як різновид міжнародних договорів. Щоправда, питання про те, чи є такі угоди міжнародними договорами, і надалі залишається дискусійним, в науці міжнародного права. [C.Parry. The Treaty-Making Power of the United Nations, “ British Year Book of International Law”, vol. 26 (1949), pp. 110,129,147]. В зв’язку з цим Г.І. Тункін зазначає: “Визнання за угодами міжнародних організацій якості міжнародних договорів зовсім не означає, що ці договори можна ставити в один ряд з міждержавними договорами і автоматично поширювати норми міжнародного права, які відносяться до міждержавних договорів, на угоди за участю міжнародних організацій...” [Тункин Г.И. Вопросы теории международного права, с. 82].

Ці особливості відносяться до порядку укладення договорів, набуття їх чинності, зупинення дії і т.д.

Серед особливостей, притаманних угодам міжурядових організацій, необхідно виділити також і те, що норми, які містяться в них є нормами другорядного порядку, у порівнянні з нормами, що встановлюються державами.

Однак, ведучи мову про своєрідність договірної право- і дієздатності міжнародних організацій не слід забувати про те, що як суб’єкти (сторони) певної міжнародної угоди держава і міжнародна організація рівні між собою. Укладаючи угоди, міжнародна організація нарівні з державами бере участь у створенні правових норм, які регулюють їх взаємні відносини.

Певна своєрідність полягає і у використанні міжнародними організаціями такого інституту міжнародного права, як дипломатичні привілеї і імунітети.

У більшості установчих актів спеціалізованих установ зафіксовано право посадових осіб цих організацій користуватися “такими привілеями і імунітетами, які необхідні для незалежного виконання ними своїх функцій в зв’язку з діяльністю Організації” (п. ”в” ст. 67 Статуту ВООЗ).

Таким чином, право на привілеї і імунітети обгрунтовується функціональними потребами організації, а самі ці привілеї не називаються дипломатичними.

Питання щодо змісту права на привілеї і