Однак, ми аж ніяк не можемо ігнорувати те, що ОБСЄ є суб’єктом міжнародного права, регіональною організацією, яка забезпечує своїми “превенціями” мир, безпеку, співробітництво, захист прав і свобод людини, охорону довкілля і т.д. Ця організація, що об’єднує країни і слугує ключовим компонентом європейської архітектури безпеки.

Блищенко И.П. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе – дальнейшее развитие международного права.-Сов.гос. и право,1976, №12, с.89

Григелёнис Я.А. К вопросу о правовой природе Заключительного акта Совещания по безопасности и сотрудничестиу в Европе 1975 г.//СЕМП, 1977 г.- М.,1979-с.161-171.

Игнатенко Г.В. Заключительный акт Общеевропейского Совещания в Хельсинки//ИВУЗ.Правоведение.-1976.№3-с.-93-103.

Котов В.М. Важнейшее международное событие // Итоги Совещания в Хельсинки по СБСЕ,-К.,1975.,с.35

Лукашук И.И. Междунарродные политические нормы в условиях разрядки напряженности,-Сов.гос.и право,1976, с.10.

Мазов В.А. Принципы Хельсинки – принципы сотрудничества государств Европы. -Сов. гос. и право,1976, №9.-с.104

Максимов А.О выполнении хельсинских договоренностей //М.-1976.-№9.-с.24-34

Малинин С.А. Совещание в Хельсинки (1975 г.) и международное право //ИВУЗ. Правоведение.-1976. №2.-с.20-29

Пономарев Г.А. Европа: проблемы безопасности и сотрудничества накануне встречи в Мадриде.-М.,Знание.1980,63с.

Пономарев Г.А. Общеевропейское совещание – исторический рубеж., М.1975.с.10

Санакоев Ш. Новая веха в истории Европы. //МЖ,1975, №9.с.3-16

Собакин В.К. Совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе и международное право //СЕМП, 1975.-М.1977.-с.55-66

Талалаев А.Н. Хельсинки: принципы и реальность.—М. Юрид. лит.,1985,192с.

Ушаков Н.А., Решетов Ю.А. Правовые проблемы европейской безопасности и развития сотрудничества европейских государств. - В кн. Сов.гос. и прогресивное развитие международного права. М..: Международ. отношения, 1977,с.167-168

is the OSCE by Ole Berthelsen

1.3 Конвенція з примирення й арбітражу у рамках ОБСЄ "Zbiуr Dokumentуw" 1992, nr4.

.

Ця конвенція становить справжній перелом у всій попередній діяльності НБСЄ, яка обмежувалася досі проголошенням політичних декларацій, які не були обов’язковими для виконання. Завдяки цій конвенції ідея мирного вирішення спорів отримала, значну підтримку, звівши загальний і недеталізований принцип до юридичного зобов’язання, яке чітко визначає відповідну процедуру. Це юридичне зобов’язання мають виконувати ті країни. які вирішили ратифікувати договір.

Конвенцію відкривають уміщені в І розділі Загальні положення. Згідно зі ст.1, має бути створений Трибунал з примирення й арбітражу Вислів a Court of Conciliation and Arbitration може також перекладатися як "Палата з примирення й арбітражу, що здається доречнішим з уваги на характер обох процедур, який відрізняється від строгих правил судового процесу. Однак я використовуватиму зворот "Трибунал" оскільки така версія прийнята в польському перекладі.

, далі – "Трибунал", який становить резервуар для вибору з нього в разі необхідності примирителів та арбітрів. Кожна з держав-сторін конвенції призначає по 2 мирових посередники, принаймні один з яких повинен бути громадянином цієї держави, а також 1 арбітра і його заступника, котрі можуть мати громадянство будь-якої держави ОБСЄ. Усі призначені виконують свій мандат протягом шестирічної каденції, і до її закінчення не можуть бути усунені з посади, а після її закінчення й далі виконують свої обов’язки, аж доки не будуть розглянуті ті справи, що ведуться. У випадку появи вакансії на згадані посади, спричиненої смертю, відмовою або неможливістю брати участь у засіданнях з інших причин, призначаюча держава визначає нових людей, які виконують свої обов’язки до закінчення каденції попередників.

Від мирових посередників, імена яких вносяться у список, вимагається досвід роботи на найвищих державних або міжнародних посадах, а також знання права й міжнародних відносин або ж володіння кваліфікацією у сфері врегулювання суперечок. Арбітри ж мусять відповідати високим вимогам, які ставляться в їхніх державах при призначенні на найвищі посади в судовій системі, а також повинні добре орієнтуватися у сфері міжнародного права.

Мирові посередники, арбітри і Секретар Трибуналу цілком незалежні у виконанні своїх обов’язків, а вага їхніх функцій підтверджується тим, що вони, а також представники й адвокати сторін мають привілеї та імунітети осіб, пов’язаних із міжнародним судом ООН.

Перед початком роботи Трибунал обирає своє Бюро, що складається з 5 осіб. Надзвичайно важливий для процесу спосіб прийняття рішення регулює ст.8 Конвенції. Згідно з нею, рішення Трибуналу приймаються більшістю голосів осіб, які беруть участь у голосуванні, причому особи, що утрималися, не беруться до уваги і вважаються такими, що не брали участь у голосуванні. Рішення Бюро приймаються більшістю голосів його членів – тут йдеться про більшість абсолютну. Рішення Комісії з примирення та арбітражних трибуналів(далі-КПАТ) також приймаються більшістю голосів усіх членів, але вони не можуть утримуватися від голосування. У випадку однакової кількості голосів вирішальним є голос голови.

У ході процесу на сторонах лежить обов’язок добросовісності, який забороняє вживати такі заходи, які могли б погіршити ситуацію і зменшити шанси на досягнення порозуміння; крім того, як арбітри, так і мирові посередники можуть порекомендувати сторонам ужити тимчасових заходів, щоб не допустити до дальшого загострення спору.

Конвенція впроваджує принцип обов’язкового примирення, який означає, що