Отже, примус – це не те саме, що насилля чи те, що окреслюється терміном "немирний": усе залежить від мети, яку передбачається досягнути цим примусом і від повноважень суб’єкта, який вдається до примусу, коли традиційні засоби вирішення суперечок виявилися безсильні. Цей погляд заслуговує на увагу ще й тому, що переговори і регіональні організації, звернення до яких ст.33 трактує як мирний спосіб вирішення суперечок, стосуються, згідно зі ст.52, "збереження миру й безпеки" і в цьому плані вони можуть також слугувати використанню засобів примусу, що у відповідних випадках допускає ст.53 VІІІ розділу Статуту.

Серед регіональних організацій, які, в силу положень Статуту ООН, мають право застосувати засоби примусу, керуючись вповноваженням або за розпорядженням Ради Безпеки, лише Організація американських держав передбачила спеціальною угодою відповідні у цій сфері дії і компетенції для своїх органів. Натомість здається нереальним, щоб у найближчому майбутньому такі повноваження отримала ОБСЄ, оскільки в більшості її членів відсутня достатня воля до настільки значного зміцнення спільноти, а крім того, вважається, що інструменти примусу суперечили б сутності її обличчя й природи, сформованих шляхом переговорів, рівноваги інтересів, гуманізму, а також перешкодили б кристалізації її специфічного підходу до вирішуваних проблем.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене можна прийти до певних висновків. По –перше, Організація з безпеки і співробітництва в Європі створювалася як “міст”, який мав об’єднати Захід і Схід з метою встановлення міцного миру, забезпечення невід’ємних прав і свобод людини, налагодження плідного співробітництва між державами різних соціально-економічних формацій. По-друге, ОБСЄ була покликана внести певний елемент розрядки у відносини між державами, які перебували в стані холодної війни. По-третє, дана міжнародна організаіця почала процес створення системи колективної безпеки, що в свою чергу гарантує і забезпечує захист будь-якої держави від держави-агресора. По-четверте, ОБСЄ зосереджує свою увагу не тільки у внутрішньоєвропейському спектрі, а й у інших регіонах світу, що свідчить про ознаку універсальності. По-п’яте, ця організація є найбільшою за складом учасників і масштабом діяльності, а основою її є рівність всіх держав-учасниць у прийнятті рішень, що ставить в однакове становище всі країни. Нарешті, ОБСЄ має унікальну за своїм складом і специфікою діяльності структуру органів та інститутів, кожний з яких наділений всіма елементами міжнародної правосуб’єктності. Дослідження цього питання буде детально розглянуте в другому розділі.

2.1. Правові засади організації та діяльності ОБСЄ.

Правова природа будь-якої міжнародної організації, в тому числі і Організації з безпеки і співробітництва в Європі, в значній мірі визначається її установчим актом, який є правовою основою виникнення і діяльності організації. У міжнародно-правовій літературі міцно закріпилася точка зору, що статути міжнародних організацій являють собою міжнародні договори особливого виду (sui generis). Лукашук И.И. Структура и форма международного договора. – Изд-во Сарат. Ун-та, 1960. – С.41. В чому полягає особливість цього виду міжнародних договорів? Якщо звичайний багатосторонній договір визначає лише права і обов’язки сторін для виконання цілей (завдань) договору, то на підставі статутів, крім цього, формуються міжнародні організації, тобто визначається їх компетенція, цілі і завдання організації, створюються її органи, встановлюється правовий статус членів організації, персоналу, характер відносин з іншими міжнародними організаціями, а також з державами – не членами і т.д.

Створена міжнародним договором міжнародна організація – не просто сукупність держав, а союз держав, об’єднаних для досягнення спільних цілей, які характеризуються наявністю власної організаційної і правової єдності, передбаченої в Статуті, внаслідок чого такий союз набуває нової якості, відмінної від простої кількості держав – учасниць договору, що не є установчим актом організації. Шибаева О.О. Юридическая природа и правовое положение специализированных учреждений ООН. Дисс…докт.юрид.наук. – М.,1969. – С.142.

Можна вважати, що установчий акт міжнародної організації, створюючи новий елемент міжнародних відносин – міжнародну організацію, створює завдяки цьому і самостійний механізм,