Дана позиція повністю відповідає положенням про право міжнародних договорів. Стаття 5 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року містить положення про те, що “дана конвенція застосовується до будь-якого договору, який є установчим актом міжнародної організації без шкоди для відповідних правил даної організації”. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. – В кн. Советский Ежегодник Международного Права. – 1977. – М.: Наука,1979. – С. 398.

Отже, це означає, що дана стаття містить, по-перше, загальне правило, згідно з яким статути міжнародних організацій прирівнюються до міжнародних договорів і, відповідно, на них поширюється дія Віденської конвенції 1969 року; по-друге, ст. 5 містить і спеціальне правило, згідно з яким підкреслюється специфіка цієї групи міжнародних договорів, оскільки положення Конвенції поширюються на них з врахуванням “відповідних правил, які діють в самій організації”.

Укладення і дія статуту міжнародної організації, який покликаний регулювати більш складну систему відносин, ніж звичайні багатосторонні міжнародні договори, безумовно, має свої особливості. Однак, переважна більшість положень Віденської конвенції 1969 року застосовуються до статутів міжнародних організацій: це норми, які регулюють питання стосовно укладення і вступу в силу міжнародних договорів, за винятком положень щодо застережень; недійсності договорів; значення міжнародного договору для третіх держав; дії міжнародних договорів, перш за все основного принципу pacta sunt servanda і т.д.Тункин Г.И. Вк. Вид. – С.365-366. Шибаева Е.А., Поточний М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1988. – С.42-44.

В той же час у цієї категорії міжнародних договорів існує і своя специфіка, яка з’явилася в результаті практичної діяльності міжнародних організацій. Наприклад, для прийняття застереження, яке зроблене державою до установчого акту міжнародної організації, необхідна згода компетентного органу організації.

Що стосується особливостей статутів міжнародних організацій, як міжнародних договорів, то у вітчизняній юридичній науці це питання розглядалося в основному при аналізі установчих документів Організації Об’єднаних Націй або спеціалізованих установ ООН. Так, В.М. Шуршалов, досліджуючи природу Статуту ООН, поряд з іншими ознаками звертає увагу на відсутність в ньому вказівки щодо процедури денонсації. Шуршалов В.М. Основания действительности международных договоров. – М.: Изд-во АН СССР, 1957. – С. 161. Г.І. Морозов, окрім цього вважає, що на незвичний характер вказує вже сама назва установчого акту – Статут, а також формула преамбули. Морозов Г.И. Организация Объединенных Наций. – М.: Изд-во ИМО,1962. – С.162-164. В колективній праці “ООН. Итоги. Тенденции. Перспективы”, він відзначає і такі специфічні риси, як порядок вступу в силу Статуту і процедуру прийняття поправок. ООН. Итоги. Тенденции. Перспективы. – М.: Межд. отношения, 1970. – С.421. О.О. Шибаєва бачить особливості установчих актів спеціалізованих установ ООН в інституті вступу, який замінює щодо таких договорів традиційні інститути ратифікації і приєднання, у різноманітності специфіки набрання ними чинності, у відсутності вказівки на термін дії.Шибаева Е.А. Некоторые юридические особенности учредительных актов специализированных учреждений ООН. // Правоведение. - №1. – 1964. – С.166-169. До специфіки цієї категорії договорів вона відносить і порядок прийняття застережень, питання правонаступності міжнародних організацій. Шибаева Е.А., Поточний М. Вк. вид. – С.43.

Специфіка міжнародних договорів, які є установчими актами міжнародних організацій, дала підставу деяким західним юристам висунути теорію, згідно з якою, статути міжнародних організацій не є міжнародними договорами, а за своєю природою прирівнюються до державних конституцій. Така точка зору зустрічається у працях американського правника В.Фрідмана “The Changing Structure of international Law”, уругвайського – Х.Аречаги “The Constitutional Law of the United Nations” і ізраїльського – Ш.Розена “Is the Constitution of an International Organization an International Treaty ?”[ Тункін Г.І. Теория международного права.- М.: ”Зерцало”, 2000. – С.284-285]

Юридичне обгрунтування цієї теорії полягає в наступному. Її прибічники для дослідження юридичної природи статутів міжнародних організацій вдаються до допомоги конституційного права розвинутих держав світу, розглядаючи статут організації як конституцію федеративної держави.

Політичний зміст цієї теорії полягає в тому, що вона покликана усунути багаточисельні порушеня статутів міжнародних організацій з вини окремих держав. Об’єднання держав в рамках міжнародної організації – це не федеративна держава, і установчий акт організації – це не конституція, а міжнародний договір, який виступає основною, реальною, юридичною формою, яка опосередковує відносини між суверенними державами на міжнародній арені. Шибаева Е.А., Поточний М. Вк. вид. – С.44.

Ізраїльський професор Ш.Розен, прирівнюючи статути міжнародних організацій до державних конституцій, говорить не про особливості, а про відхилення від загального права міжнародних договорів і бачить їх в наступному: вступ в організацію, у порівнянні із приєднанням до договору, застереження щодо статуту, у тих випадках, коли статут не містить положення про призупинення членства, виключення з організації, вихід з неї, зміну і тлумачення статуту. Rosenne Sh. “Is the Constitutional of an International Organization an International Treaty ?” – Communicazioni e studi. - Vol. XII. - Milano,1966. – p.50-80.

По