Для відкритої монополії характерна ситуація, коли фірми вперше виходять на ринок з новою продукцією. Конкуренти таких фірм можуть з'явитися на ринку лише через певний проміжок часу.

Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє панівне становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу.

1.2. Форми монополій і наслідки монополізації економіки

Більшість реально існуючих галузей організовані як суміш повної конкуренції та чистої монополії, що утворює монополістичну конкуренцію та олігополію.

Монополістична конкуренція – це такий тип ринкової структури, де:

1) на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною;

2) продукція різних виробників неоднорідна (диференційована);

3) вхід на ринок і вихід з нього є вільними;

4) виробники не взаємодіють між собою;

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Суттєвою характеристикою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження у галузь нових фірм.

Ступінь диференціації продукції невисока – у межах задоволення однакових потреб, і досягається за рахунок торгових марок, тобто дещо відмінної якості продукції, та реклами. Завдяки диференціації споживачі здатні розрізнити на ринку продукцію різних фірм, отже, попит на продукцію окремої фірми вже не є абсолютно еластичним, хоча й залишається високоеластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть варіювати ціни (дуже обмежено) без ризику втратити всіх покупців. Типовим прикладом монополістичної конкуренції є ринки безалкогольних напоїв, виробів побутової хімії, ліків.

Крива попиту на продукцію окремої фірми має традиційний нахил униз, хоча вона і близька до горизонтальної абсолютно еластичної лінії (рис. 1.1), як це має місце у випадку повної конкуренції. Крива MR проходить нижче кривої D (так само як і у випадку монополії).

Рис. 1.. Короткострокова рівновага фірми в умовах монополістичної конкуренції [15, 110]

Задача максимізації прибутку розв'язується аналітичне і графічно подібно до випадку монополії: спочатку з використанням правила граничного випуску, MR = MC (точка А на рис. 1.1) знаходимо оптимальний випуск QМК, а потім з використанням оберненої функції попиту знаходимо ціну:

РМК = р(QМК)

Точка EМК(PМК,QМК) на лінії попиту D є станом короткострокової рівноваги монополістична конкурентної фірми (якщо P > AVC). Фірма може отримувати економічний прибуток, якщо РМК > АСМК, саме такий випадок зображено на рис. 1.1, де виробник має прибуток, що чисельно дорівнює площі прямокутника АСМКРМКЕМКВ. Можлива ситуація і збитків, якщо РМК < АСМК. Умови беззбитковості і закриття є такими самими, як і для повної конкуренції та монополії.

У довгостроковому періоді виникає ситуація, відмінна від випадків монополії і повної конкуренції (рис. 1.2).

Необхідна умова максимізації прибутку довгострокового періоду,

MRМК = LRMC,

дозволяє знайти обсяг QМК. Тоді стан довгострокової рівноваги монополістична конкурентної фірми визначається точкою EМК(PМК,QМК) на кривій попиту D і кривій довгострокової середньої вартості LRAC. Ціна в довгостроковому періоді задовольняє умові

РМК = р(QМК) = LRAC.

Рис. 1.. Довгострокова рівновага фірми в умовах монополістичної конкуренції [15, 110]

Тобто економічний прибуток у довгостроковому періоді дорівнює нулеві (що є симптомом конкурентного ринку), а це відрізняє монополістичну конкуренцію від монополії. Монополістична конкуренція через відкритість галузі для входження нових фірм не дає можливості отримувати економічний прибуток у довгостроковому періоді – спрацьовує конкурентний механізм.

На відміну від повної конкуренції, при монополістичній конкуренції не досягається ефективний обсяг випуску QС, який характеризується умовою MRС = = minLRAC (що виконується в точці ЕС). Монополістично конкурен-тна ціна РМК перевищує конкурентну ефективну ціну РС, тобто

РМК > РС = minLRAC.

Отже, рідкісних ресурсів у випадку монополістичної конкуренції витрачається більше, ніж при повній конкуренції (а це симптом монопольного ринку).

Одним із пояснень нижчої ефективності цієї ринкової структури є те, що монополістичне конкурентні фірми мають додаткові видатки на диференціацію продукції та її рекламу, що збільшує вартість виробництва, скорочує обсяги і веде до підвищення цін. Це своєрідна плата суспільства за повніше задоволення смаків споживачів та за інформування їх щодо переваг окремих товарів або послуг на ринку неоднорідної продукції.

Олігополія – це такий тип ринкової структури, де:

1) на ринку діє декілька продавців;

2) продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою;

3) існують певні бар'єри для входу на ринок;

4) виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно;

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін та обсягів.

Найважливіша риса, притаманна олігополії, – це стратегічна поведінка продавців, фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять із різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми – способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.

Дві класичні моделі для випадку двох продавців, коли конкуренція ведеться за цінами (модель Бертрана) та за обсягами випуску (модель Курно), будуть розглянуті нижче. Поки що зупинимось на трьох моделях, які враховують різні аспекти стратегічної поведінки учасників олігопольного ринку.

1. Модель ламаної кривої попиту (рис. 1.3). Нехай фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги E(PЕ,QЕ). Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит D1 на продукцію фірми у цьому випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою