Рис. 1.. Реакція монополіста на встановлення верхньої межі ціни [15, 125]

Таким чином, випуск зростає (QВ > QМ) Сукупний надлишок (чисті вигоди для суспільства) внаслідок цього зростає на величину, що дорівнює площі фігури АЕМКВ; надлишок споживачів зростає як за рахунок перерозподілу частини монопольного прибутку на їхню користь (площа PMAXPМEМF), так і за рахунок збільшення обсягу випуску (площа FEМKB); надлишок монополіста (прибуток) зменшується на величину частини монопольного прибутку (площа PMAXPМEМF) і зростає за рахунок збільшення обсягу (площа AFB), але в цілому скорочується.

Подібне регулювання має позитивні наслідки, та водночас веде до появи дефіциту на ринку в обсязі (QC – ОВ), бо за ціною PMAX обсяг попиту становитиме QС. Цікаво, що аналогічний регулюючий захід на конкурентному ринку також призводить до виникнення дефіциту, але обсяг випуску і чисті вигоди для суспільства після встановлення максимальної ціни в тому випадку скорочуються, а не зростають.

Встановлення податків не є специфічним регулятором на монопольних ринках, але призводить до інших наслідків порівняно з конкурентними ринками.

Розглянемо наслідки встановлення акцизного податку за ставкою t на монопольному ринку (рис. 1.11). До введення податку ринок перебував у стані монопольної рівноваги EМ(PМ,QМ). Податок змінює сукупну вартість ТС на

TCt = TC + t · Q.

Рис. 1.. Реакція монополіста на введення акцизного податку за ставкою t [15, ]

Через це змінюються середня і гранична вартість:

MCt = MC + t, ACt= AC + t,

тобто відповідні криві зсуваються вгору на величину ставки податку t. Максимізація прибутку з урахуванням нового податку призводить до скорочення обсягу випуску з QM до Ot згідно з умовою, що MCt = MR (виконується в точці В). Відповідно зміщується стан рівноваги з точки ЕМ у точку Еt, і зростає ціна до Рt. Закономірним є те, що у випадку лінійної функції попиту ціна зростає на величину ДР, меншу, ніж ставка податку:

ДР = Рt – РМ < t.

Це означає, що податковий тягар розподіляється між виробником і споживачами. Чисті вигоди для суспільства, які складатимуться із надлишків виробника, споживачів і податкового збору, зменшаться порівняно з неоподаткованим ринком, скорочення торкнеться і монополіста, і споживачів. Ціна та обсяг випуску ще більше віддаляться від ефективного стану конкурентної рівноваги. Порівняно з аналогічним конкурентним ринком (тобто з такими ж кривими D і МС), монополіст бере на себе відносно більшу частку податкового тягаря, ніж конкурентні фірми.

Інша ситуація виникає при встановленні одноразового податку (наприклад, ліцензії) за ставкою Т, яка безпосередньо не залежить від обсягу випуску, а є фіксованою величиною, на яку збільшується сукупна вартість:

ТСТ = ТС + Т.

У цьому випадку середня вартість зростає (нерівномірно), а гранична залишається без змін (рис. 1.12):

ACТ = AC + T / Q, МСТ = МС.

Рис. 1.. Реакція монополіста на введення одноразового податку Т [15, 127]

Відповідно, крива МС не зсувається, тому стан монопольної рівноваги EМ(PМ,QМ), що визначається умовою MC = MR, також не змінюється. Залишаються незмінними чисті вигоди для суспільства і надлишок споживачів. Скорочується лише .монопольний прибуток на величину Т (чисельно дорівнює площі прямокутника СТВАС), який перерозподіляється у вигляді податкового збору на користь державної влади.

Розділ 2. Антимонопольна політика в сучасних умовах України

2.1. Основні засади антимонопольної політики України

Формування антимонопольного законодавства в Україні почалося 18 лютого 1992 р., коли Верховна Рада України прийняла Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" та Господарському кодексі України (ст. 21-43), де визначаються правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції і здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Деякі положення Закону "Про Антимонопольний комітет України", прийнятий Верховною Радою України 26 листопада 1993 р., який встановлює структуру і правовий статус Антимонопольного комітету – державного органу, що повинен здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства також використовуються на практиці.

Важливими законами, що регулюють антимонопольну діяльність, є також Закон України "Про захист від несумлінної конкуренції" від 7 червня 1996 р. і Закон України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 р.

На основі перерахованих вище законів формується і здійснюється антимонопольна політика України, яка спрямована на запобігання монопольної діяльності, її обмеження і припинення, а також на розвиток конкуренції.

Однією з визначальних ознак підприємця-монополіста є його монопольне становище – домінуюче становище підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольне становище підприємця, коли частка його на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Другою ознакою монопольного становища є монопольна ціна – ціна, що приводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача. Така ціна може бути монопольно низькою – використовується для досягнення монопольного становища і монопольно високою – коли таке становище вже досягнуте.

Монопольна діяльність – дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і управління, яке тягне за собою недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції.

Ринок у певних територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр входження