Учасники конкурентного ринку мають рівний доступ до інформації, тобто всі продавці мають уяву про ціни, технологію виробництва, можливий прибуток. В свою чергу покупці знайомі з цінами та їх змінами. В такому ринку нові фірми можуть вільно входити до нього, а існуючі - вільно залишати його. Для цього не існує ні законодавчих, ні технологічних, ні фінансових чи інших серйозних перешкод. Обмежувачем тут виступає лише прибуток, що одержується. Кожний підприємець вироблятиме товари до тієї крапки, в якій ціна і граничні витрати не зрівняються. До цієї крапки він буде існувати в даній галузі, після неї - залишає галузь, переміщуючи капітал в ту з них, яка приносить найвищий прибуток. Це в свою чергу означає, що ресурси в умовах чистої конкуренції розподіляються ефективно.

Слід відмітити, що абсолютна конкуренція в чистому виді - явище досить рідке. Однак вивчення цієї моделі ринку має важливе аналітичне і практичне значення.

Під неабсолютною конкуренцією ми розуміємо ринок, на якому не виконується хоча б одна з умов чистої (абсолютної) конкуренції.

На більшості реальних ринків переважна частина продукції пропонується обмеженою кількістю фірм. Великі корпорації, які зосереджують в своїх руках значну частину ринкової пропозиції, виявляються в особливих відносинах з ринковим середовищем. По-перше, займаючи домінуюче положення на ринку, вони можуть суттєво впливати на умови реалізації продукції. По-друге, змінюються і відносини між учасниками ринку: виробники ретельно стежать за поведінкою своїх конкурентів, і реакція на їх дії повинна бути своєчасною.

Конкурентні відносини такого типу називаються неабсолютною конкуренцією, яку звичайно розподіляють на три основні види:*

монополістичну конкуренцію,*

олігополію,*

чисту монополію.

Монополістична конкуренція має на увазі таку ринкову ситуацію, при якій відносно велика кількість невеликих виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію.

Монополістична конкуренція не потребує присутності сотень і тисяч фірм, достатньо відносно великої їх кількості: 20, 30, 50. Із наявності такої кількості фірм випливає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції. Кожна фірма володіє відносно невеликою часткою усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Таємний зговір, направлений на узгодження дій фірм з метою штучного підвищення цін, майже неможливий. При багаточисельності фірм в галузі відсутня взаємозалежність між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих з нею фірм.

На противагу чистій конкуренції одною з основних ознак монополістичної конкуренції є диференціація продукту, яка може приймати ряд різних форм: якість продукту, послуги і умови, пов'язані з продажем товару, розміщення, стимулювання збуту і упаковка. Одним із важливих значень диференціації продукту є те, що покупець прив'язується до певного товару і конкретного продавця, а звідси - втрачає частину свободи. Продавець може в свою чергу в деякій мірі впливати на ціни.

Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції економічне змагання зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах.

Вступ до ринку монополістичної конкуренції досить вільний і визначається, головним чином, розмірами капіталу. Однак, в порівнянні з вільною конкуренцією він не настільки легкий і може обмежуватися патентами фірм на свою продукцію, авторськими правами на торгівельні знаки і ін.

Під олігополією розуміють ринок, на якому домінують декілька фірм, кожна з яких володіє значною частиною цього ринку. Фірми, які знаходяться в таких умовах, взаємозалежні, поведінка будь-якої з них безпосередньо впливає на конкурентів і сама відчуває вплив з їхнього боку. Тому кожний учасник ринку повинен ретельно стежити за поведінкою суперників, виважувати свої дії по відношенню до цінової політики, а також оцінювати потенційні наслідки своїх рішень.

Олігополістичний ринок характеризується тим, що проникнення в галузь обмежується, з одного боку, розміром капіталу, необхідного новій фірмі для вступу в цю галузь, а з іншого боку - контролем діючих виробників над новітньою технікою і технологією виробництва. В силу цього фірми можуть впливати певним чином на ціни (особливо при таємному зговорі) і одержувати значний прибуток.

Чиста, або абсолютна, монополія існує там, де одна фірма є єдиним виробником продукту, у якого нема близьких замінників.

Абсолютну монополію можна розглядати з двох боків. По-перше, її можна розглядати як тип фірми. З цієї точки зору монополія являє собою велику корпорацію, яка займає ведуче положення в певній сфері господарства і використовує своє панування для одержання монопольно-високого прибутку. По-друге, в поняття "монополія" вкладається тип економічної поведінки фірми.

Для чистої монополії характерні наступні риси: панування однієї фірми; відсутність близьких замінників продукції; диктат цін; блокування вступ до галузі інших фірм; ефект масштабу; виключні права; патенти і ліцензії; власність на важливі види сировини. Крім цих бар'єрів, які перешкоджають вступу до галузі, монополії можуть використовувати і інші так звані нечесні засоби: фізичне усунення конкурента; тиск на банки з метою перешкодити одержанню конкурентом кредиту; переманювання ведучих спеціалістів фірм - конкурентів та ін.

Монополії, які мають захист від конкуренції у вигляді патентів, ліцензій і ін., називаються закритими. Ті монополії, які такого захисту не мають, називаються відкритими.

Основним інструментом для встановлення свого панування монополії використовують ціну. Розрізняють три види

монопольних цін:*

монопольно високі, по яким монополія продає свою продукцію споживачам з метою одержання найвищого прибутку;*

монопольно низькі, по яким монополія закупає продукцію (як правило сировину) у постачальників;*

дискримінаційні - різні ціни, які встановлюються на той самий товар на різних ринках (ці ринки можуть різнитися по групам споживачів, по територіям, по часу і т.п.).

Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі,