В той же час, не позбавлені підстав і багато доводів проти монополій. Звичайно, монополісту простіше існувати, ніж виробнику в умовах абсолютної конкуренції. Монопольна влада над цінами приховує загрозу піти по "легкому шляху", оскільки завжди зберігається певний запас міцності. Тому в великих фірмах уникають надмірно частих і глибоких модифікацій продукції, що виробляється. Окремі винаходи нерідко притримуються і впроваджуються тільки в комплексі. Великий бізнес неминуче має тенденцію до бюрократизації, нарощенню неефективності. Також існує неефективність в розподіленні ресурсів. Діяльність монополій посилює диференціацію доходів, може призвести до соціально-політичних конфліктів.

До того ж, склалася ситуація, коли ніхто не хоче, щоб монополію на щось мав інший, але мало хто проти того, щоб мати її для себе; кожен бажає конкуренції для іншого, але мабуть ніхто щиро не прагне її для себе. І це цілком природно: конкуренція - постійна напруга, а конкурентне середовище - стан невпинної боротьби.

Слова "конкуренція" (змагальність) і монополія ("один продавець") в своїх буквальних значеннях досить далеко відійшли від сутності явищ, які визначають. Справа не в тому, один продавець має на ринку ой чи інший товар, чи є в нього суперники, а в тому, чи є встановлення загальних умов реалізації такого товару (головним із них є ціна та обсяг пропозиції) проявом волі одного з учасників ринку (не важливо, чи взагалі на ринку він єдиний чи один з тисячі), чи ці умови для всіх учасників ринку вступають як зовнішня данність, обумовлена не чиєюсь волею, а взаємодією воль усіх цих учасників. У першому випадку ми маємо монополію, у другому - конкуренцію. При цьому, у разі, коли ціна реалізації товару є для його виробника зовнішньою даною, він змушений пристосовувати до неї свої витрати, з тим, щоб вони принаймні не перевищили цього зовнішньо даного рівня, а якщо хоче отримати прибуток - змушений свої витрати зменшувати, тобто шукати шляхи максимально ефективного використання наявних у нього ресурсів. А оскільки зовнішньо дана ціна є результатом взаємодії діяльності всіх учасників ринку, вони, зменшуючи кожен індивідуальні витрати, зменшують і загальний рівень ціни, що у свою чергу знов спонукає їх до зменшення індивідуальних витрат. Навпаки, коли виробник товару самостійно встановлює ціни і має можливість пристосувати їх до своїх витрат, нього не залишається ні яких мотивів ці витрати зменшувати, більш того, він зацікавлений у їх необмеженому зростанні. Неефективне ж господарювання найпотужніших учасників ринку (а монополісти належать саме до них) невідворотно спричиняє неефективність економіки в цілому.

При вивченні того чи іншого ринку приймається до уваги спроможність діючих там корпорацій забезпечувати своєчасно відновлення продукції, що випускається, її високу конкурентоспроможність на світовому ринку, високу якість еластичність цін. Якщо ці вимоги недосяжні, то ринок вважається монополізованим, а діючи на ньому структури підлягають демонополізації. Наступ на монополізм йде широким фронтом, при цьому найбільш послідовно в секторах, генеруючих технологічні нововведення і впливаючих на стан всієї економіки. Слідом за появою нових ринків формуються державні структури, однією з головних задач яких стає підтримка високої конкурентності ринків. Ринок, конкуренція завжди були антиподами монополізму. Протягом багатьох років їхнього історичного протиборства саме ринок був тією єдиною реальною силою, яка перешкоджала тотальній монополізації економіки.

Але монополія не може бути зовсім усунена з економіки. По-перше, наявна ціла сфера господарської діяльності, яка не може існувати інакше, як на монопольних засадах (природні монополії). По-друге, саме конкуренція постійно породжує свою протилежність - монополії внаслідок об'єктивних і суспільно-необхідних процесів економічної концентрації. По-третє, монополія часто виникає з технічних і технологічних досягнень. В усіх цих випадках монополія залишається монополією, з усіма притаманними її негативними результатами.

В країнах з розвинутими ринковими системами нестійкий баланс ринку і монополізму зберігався досить довго, доки держава не взяла на себе відповідальність за створення умов для ефективного функціонування ринку. Твердо вставши на захист ринкової конкуренції, держава протиставила монополізму весь свій економічний і політичній потенціал, знайшла дієві засоби антимонопольної профілактики, демонтувала загрозливі для економіки монополістичні структури. Переважно з цієї причини великі корпорації, які спроможні без надмірних зусиль задавити будь-які ростки конкуренції, часто віддають перевагу утриманню від монополістичної поведінки і роблять так не тому, що побоюються застосування санкцій згідно з антимонопольними законами. Вони діють в утвореному за участю держави економічному середовищі, де заохочується конкуренція, а не монополізм, де перший варіант поведінки вигідніший за другий.

Держава давно бореться з нечесною конкуренцією, намагаючись захистити економіку від монополістичний тенденцій. Ця політика знайшла такі масштаби, що можна говорити про перетворення демонополізації в регулярну функцію держави, в один з основних напрямків її діяльності. Оскільки сучасна економіка упоряджена таким чином, що неминуче породжує монополізм, протидія йому перетворилася в постійний обов'язок держави.

Від позиції держави в значній мірі залежить, чи залишиться економіка високомонополізованою, чи розвиватиметься у напрямку ефективного ринкового господарства. Тому боротьба за вплив в ешелонах державної влади, спроби поставити її на службу власним інтересам були і залишаються провідними елементами стратегічних планів монополій. Що стосується економіки колишнього Радянського Союзу, то неможливо перерахувати усю різноманітність форм взаємодії монополії і держави.

Довгі роки монополії розраховували на підтримку держави. Хоча таке положення частково зберігається, в теперішній час все-таки переважає інша лінія. Сучасний крупний бізнес, інтегрований в світову економіку, зацікавлений