6. Синхронне проведення демонополізації і лібералізації цін, оскільки єдина лібералізація цін призведе до закріплення позицій монополій, які будуть спроможні вільно встановлювати свої ціни.

7. Розвиток і укріплення ринкових структур, які протистоять монополіям. Антимонопольна політика проводиться двома напрямками. К першому з них відносяться форми і методи регулювання, призначення яких - в послідовній лібералізації ринків. Не зачіпаючи монополію як таку, вони націлені на те, щоб зробити монополістичну поведінку невигідною для крупного бізнесу. Це зниження митних податків, відміна кількісних обмежень (квот), покращення інвестиційного клімату для іноземних вкладників капіталу, підтримка малого бізнесу, спрощення процедури ліцензування, стимулювання виробництв, продукція яких може конкурувати з товарами монополій і ін. Вказані методи утворюють антимонопольну профілактику. Інше направлення об'єднує в собі засоби впливу на монополії, їх вживають, коли сукупність заходів першого направлення виявилася безрезультатною і запобігти появі монополій не вдалося.

При демонополізації економіки державного соціалізму треба додати роздержавлення і заходи по знищенню відомчого монополізму.

В різних країнах конкретний характер антимонопольної політики має свої особливості. Однак, незалежно від цього є спільні основи, які повинні бути закладені в антимонопольне законодавство будь-якої держави.

Це:*

охорона і заохочення конкуренції,*

контроль над фірмами, які займають домінуюче положення на ринку,*

контроль над цінами,*

захист інтересів споживачів,*

захист інтересів і сприяння розвитку середнього і дрібного бізнесу.

IV. Особливості та проблеми проведення антимонопольної політики в Україні

Говорити, що економіка України в 1991 році була високо-монополізованою, некоректно; вона була суцільно монополізованою - адже для планової економіки монополізм є засобом існування. Тому першочерговим завданням стало як можна скоріше усунути економічний монополізм, демонополізувати економіку.

Закон України "Про Антимонопольний комітет України" говорить, що в нашій країні існує Антимонопольний комітет, який є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємств та споживачів від його порушень (Глава І. Загальні положення. Стаття 1. Антимонопольний комітет України). Основним завданням Антимонопольного комітету України є: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, покладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень; сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки (Глава І. Загальні положення. Стаття 3. Завдання Антимонопольного комітету України.) [20,3].

Критерій визначення монополіста зазначено в Законі України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності." Монопольним вважається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35% і яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [10,9].

При визначенні конкретної стратегії та тактики демонополізації економіки Антимонопольний комітет, інші органи повинні були виходити з того, що фактично в Україні мав місце монополізм трьох типів.

По-перше, наявна сфера природних монополій. До неї належать транспортування нафти і газу трубопроводами, передача та розподіл електроенергії, користування залізничними коліями та об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування, зв'язок загального користування, централізоване водо- та теплопостачання, централізоване водовідведення та деякі інші. Усунення у цій сфері монополізму є неможливим, залишається лише його звуження за рахунок відокремлення ринків дійсно природної монополії від суміжних, потенційно конкурентних (наприклад, відокремлення ринку перевезень залізничним транспортом від ринку послуг користування залізничними коліями), або за рахунок впровадження принципово нових технологій, які здатні задовольняти ті ж потреби, функціонуючи в конкурентному середовищі (наприклад, впровадження супутникового телефонного зв'язку або електричного опалення приміщень).

По-друге, монополізація значної кількості ринків була обумовлена певними об'єктивними економічними причинами, головним чином пов'язаними з природними бар'єрами вступу, такими, як велика фондоємність, обмеження за попитом, лімітованість ресурсів тощо, хоч в багатьох випадках самі ці причини були наслідком структурних диспропорцій, нераціонального географічного розміщення виробництва. Головне те, що ці причини монополізації швидко усунути не можна.

Найбільш яскравим прикладом такого становища може бути ситуація в машинобудуванні і металообробці, де питома вага монополізованих ринків за станом на 1994 рік сягала 97,7%, чи в медичній промисловості, де вона становила 75,7% [12,3].

Реальним і досить швидким засобом демонополізації таких ринків могло б бути їх відкриття потоку продукції іноземного походження, але його можливі негативні наслідки для вітчизняного виробництва вимагають надзвичайної обережності при прийнятті рішень. У будь-якому випадку можливість переключення покупця (якщо збільшується ціна) на імпортний товар істотно обмежує можливості для зловживань з боку монопольних утворень на цих ринках (це те, що в економічній теорії називають "ситуацією оспорюваності ринку").

Але поряд з цим на багатьох ринках Існував третій тип монополізму, коли численні суб'єкти господарювання, котрі цілком могли існувати самостійно і конкурувати між собою, були штучно, "з метою більшої зручності в управлінні", об'єднані в структури, що завдяки своїм організаційним і фінансовим важелям фактично були монопольними утвореннями, іноді - надпотужними. Так, в галузі автомобільного транспорту існувало спочатку єдине республіканське об'єднання, згодом перетворене на 25 територіальних виробничих об'єднань, до складу яких входило 357 автотранспортних підприємств, і єдине об'єднання по виконанню міжнародних перевезень. До корпорації "Укрбуд" входило 902 з наявних 2,5 тис. будівельних підприємств України, які виконували 35 видів підрядних робіт, 10 з них займали монопольне положення на відповідних ринках [12,3].

У