2.2 Втрата і пошук роботи

У національній економіці щоденно когось із зайнятих звільняють з роботи, а окремі безробітні знаходять роботу. Цей безперервний приплив до лав безробітних і відплив із них визначає частку робочої сили, що перебуває у стані безробіття. Як уже відомо, робоча сила країни становить:

L = З + Б

де L – робоча сила

З – зайняті

Б – безробітні.

Щоб зрозуміти чинники, які визначають рівень безробіття, припустимо, що чисельність робочої сили є незмінною. Нехай s позначає коефіцієнт звільнення працівників (частка зайнятих, яка втрачає роботу щомісяця); f – коефіцієнт працевлаштовування (частка безробітних, які знаходять роботу щомісяця). Коефіцієнти звільнення і працевлаштовування разом визначають рівень безробіття.

Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стаціонарному стані, то кількість найнятих на роботу має дорівнювати кількості звільнених. Умову стаціонарного стану на ринку праці можна записати так:

f Б = sЗ

У національній економіці зайняті – це різниця між робочою силою та безробітними:

З = L – Б

Звідси можна записати:

f Б = s(L – Б)

Поділимо обидві частини рівняння на L:

Б Б

F — = s 1 - —

L L

Таким чином, в національній економіці стаціонарний рівень безробіття (Б/L) залежіть від коефіцієнтів звільнення та працевлаштовування. Зі збільшенням коефіцієнта звільнень рівень безробіття в країні зростає. Зі збільшенням коефіцієнта працевлаштовування цей рівень, зрозуміло, знижується.

Наприклад, у національній економіці 1,5% зайнятих щомісяця втрачає роботу (s = 0,015). Це означає, що середній період перебування у стані зайнятості становить близько 67 місяців, або 5,5 року. Припустимо тепер, що близько 25% безробітних знаходять роботу кожного місяця (f = 0,25). Тобто середній період пошуку роботи триває чотири місяці. Тоді стаціонарний рівень безробіття дорівнює:

0,015

Б* = —————— = 0,0566

0,015 + 0,25

У даному прикладі природна норма безробіття становитиме близько 6%. Для зниження цієї норми треба зменшувати коефіцієнт звільнення або підвищувати коефіцієнт працевлаштовування. Коефіцієнти звільнення і працевлаштовування характеризують рівень природної норми безробіття, але не дають відповіді на запитання, чому, власне, існує безробіття.

2.3 Причини безробіття

Економічна наука неодноразова зробила спроби з’ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття – у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

Через 100 років після Ж.Б.Сея концепція автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була піддана критиці Дж.М.Кейнсом. Він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття – у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб’єкти заощаджень та інвестори – це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит – як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття.

Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм.

Принципово нові підходи до даної проблеми були представлені у відомій роботі англійського економіста Олбані Філіпса (1914-1975) "The Relations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861- 1957", яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв’язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям. Цей взаємозв’язок виявився зворотнім: якщо заробітна плата швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат: одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне – при високому:

Сам О.Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв’язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М.Кейнса почали пов’язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції,