Рис. 2.. Питома вага готівки у грошовій масі у 2001-2002 рр. [13]

Дефляція сигналізує про наростання системних диспропорцій в національній економіці. За визнанням Міністра фінансів України І. Юшка, "для такої держави, як Україна, певний рівень інфляції (звичайно, керований і в розумних обсягах) є позитивним фактором, який виступає стимулятором економічного зростання. Тому економічному блоку уряду потрібно детально проаналізувати, чому інфляція в Україні загальмувала свій рух, і вжити відповідні економічні заходи, оскільки подальше збереження нею статус-кво може призвести до стагнації виробництва" [13].

Дефляційні явища в економіці України є насамперед зовнішнім виявом недоліків грошово-кредитної політики, одним з провідних важелів якої з часів макроекономічної стабілізації другої половини 1990-х років залишається рестриктивне регулювання безготівкових грошей. З огляду на те, що інфляція в Україні насамперед виникає в обігу готівки, в той час як уряд і НБУ в змозі регулювати через монетарні та фіскальні механізми лише безготівковий обіг, здійснення антиінфляційних та профілактичних заходів потребує значно більшої амплітуди регуляторних заходів.

Наприклад, з метою стерилізації різкого збільшення обсягу грошової маси у грудні 2001 р. Нацбанк протягом січня-лютого здійснив продаж належних йому облігацій внутрішньої державної позики на загальну суму 858,5 млн. грн. У свою чергу, Міністерство фінансів України за 7 місяців 2002 р. витратило на обслуговування свого боргу за ОВДП 1903 млн. грн. З огляду на те, що основними покупцями ОВДП виступали НБУ та комерційні банки, цей захід також слід, на думку авторів, вважати інструментом стерилізації, тобто вилучення грошей з продуктивного обороту.

Зниження споживчих цін свідчить про вичерпання потенціалу інфляції попиту за нинішнього стану економічної системи. Між тим, якщо торік ціни виробників промислової продукції в Україні були практично в стані стагнації, в той час як індекс споживчих цін поступово зростав (за 2001 р. оптові ціни зросли на 0,9%, споживчі – на 6,1%), у 2002 р. ситуація докорінно змінилася. Якщо за 7 місяців 2002 р. споживчі ціни знизилися на 3,3%, то оптові ціни промисловості зросли на 5,4%. Таке становище веде до погіршення фінансових результатів діяльності підприємств, дестимулює економічну активність у країні.

Відсутність впливу динаміки попиту на ціни за визначального впливу динаміки витрат призводить до того, що офіційні показники зростання цін починають диктуватися впливом цілком сторонніх чинників і втрачають свою значущість як носії інформації, необхідної для прийняття рішень суб'єктами господарювання. Зокрема, як зазначив свого часу А. Кінах, підвищення показника інфляції в квітні порівняно з березнем пояснюється зростанням цін на нафтопродукти внаслідок реакції світового ринку на ембарго Іраку на поставки сирої нафти [23].

Протягом останніх трьох років грошово-кредитна політика України перебуває під жорстким впливом екзогенних (зовнішньоекономічних) чинників. Значний приплив іноземної валюти в результаті активізації експортної діяльності вітчизняних товаровиробників створив, з одного боку, сприятливі умови для стабілізації обмінного курсу гривні (а потім і для її ревальвації) та нарощування валютних резервів, з іншого – поставив НБУ перед необхідністю збільшення грошової пропозиції майже виключно через валютний ринок.

Усвідомлюючи важливість стабільного збільшення кредитної пропозиції, необхідного для повноцінного реагування реального сектору економіки на зростаючий споживчий та інвестиційний попит, Національний банк здійснював спроби поетапного зниження облікової ставки та реанімації інструменту рефінансування комерційних банків. У 2001-2002 рр. мали місце дев'ять таких знижень (з 27% на початку 2001 р. до 25% з 10.03.2001, 21% з 7.04.2001, 19% з 11.06.2001, 17% з 19.08.2001, 15% з 10.09.2001, 12,5% з 10.12.2001, 11,5% з 11.03.2002, 10% з 04.04.2002, 8% з 05.07.2002). Проте адекватної реакції з боку комерційних банків не було. У 2001 р. за середньої дисконтної ставки НБУ 19,7% ставка по кредитах комерційних банків становила 26,1%, а в національній валюті – 31,9%. За підсумками першого півріччя 2002 р. за середньої ставки НБУ 11,2% кредитний процент становив 22,5%, а в національній валюті – 27,5%. Таким чином, спостерігається продовження тенденції збільшення розриву між ставкою НБУ та ставками комерційних банків (з 1,6 разу до 2,5 разу для кредитів у націо-нальній валюті). При цьому розрив між середньозваженою процентною ставкою по кредитах комерційних банків і приростом споживчих цін збільшився з 6,9 процентного пункту в 2000 р. до 20 у 2001 р. та 24,3 у I півріччі 2002 р. Значною залишається процентна маржа між кредитними і депозитними ставками [13].

Безпосереднім чинником недієвості ставки рефінансування в регулюванні кредитних ставок є незначні обсяги самого рефінансування комбанків кредитними ресурсами НБУ. Так, у 2001 р. обсяг централізованих кредитних ресурсів НБУ (рефінансування комбанків) зріс з 433 до 562 млн. грн. (вперше з 1997 р.), а за I півріччя 2002 р. – знизився до 495 млн. грн. Їх частка в кредитах комерційних банків з року в рік скорочується (у 1997 р. – 11,3%, 1998 – 5,7%, 1999 – 4,2%, 2000 р. – 2,3%, 2001 р. – 2,0%, I півріччя 2002 р. – 1,5%). Тільки у липні НБУ суттєво активізував рефінансування комбанків, обсяг якого збільшився до 697 млн. грн., а відношення до загального обсягу кредитів – до 2,1%.

При цьому фактично відсутні довгострокові (понад 6 місяців) інструменти рефінансування, які давали б банкам змогу вирішувати з їх допомогою не поточні проблеми (наприклад з виконанням норм резервування) або проблеми фінансового оздоровлення, а більш стратегічні завдання. Це також негативно впливає і на загальну строкову структуру кредитування економіки, де довгострокові (понад 1 рік) кредити на 1.08.2002 р. складали лише 24,2% (а в національній