Таким чином, підсумки економічного розвитку України за 8 місяців 2002 р. дають підстави стверджувати про входження економіки до стадії стагнації. У той час як традиційні чинники економічного зростання, що спиралися переважно на мобілізацію вільних капітальних та трудових ресурсів, нагромаджених за тривалий період економічного спаду, практично вичерпано, належних зрушень у структурі економічної системи, які перевели б національну економіку в режим зростання, яке спирається на інвестиційно-інноваційне творення нових ресурсів, поки що не відбулося. Реалізація у монетарній та фіскальній політиці ідеологічних підходів періоду фінансової стабілізації дедалі більше починає відігравати гальмівну роль.

Занепокоєння розвитком ситуації в Україні висловлюють також зарубіжні експерти. Зокрема, як зазначив у квітні 2002 р. старший постійний представник МВФ в Україні Л. Фільюолі, тривогу викликають зниження темпів економічного зростання, яке спостерігається в Україні з початку року, зменшення обсягів експорту, а також низький рівень ремонетизації економіки, який зберігається, незважаючи на значне скорочення бартерних розрахунків [17].

Як зазначали в середині березня експерти міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings, у фінансовому відношенні Україна залишається слабкою, економіка підпадає під значні ризики. Існують серйозні структурні проблеми, пов'язані з недостатньою захищеністю прав власності, податковими порушен-нями, неплатежами, збитковими підприємствами, нереструктуризованими боргами, корупцією, низьким рівнем іноземних інвестицій, невисокою капіталізацією банків, неефективним енергетичним сектором та залежністю від експорту металів [28].

Дефляційні явища в економіці України є наслідком певних недоліків діючої грошово-кредитної та податково-бюджетної політики, одним з провідних важелів яких залишається успадкована від часів фінансової стабілізації практика грошових рестрикцій, яка веде до "тінізації" споживчого ринку та відбивається негативним чином на фінансах підприємств та держави.

Розділ 3. Дефляційна політика у системі антиінфляційних заходів в Україні і перспективи її розвитку

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соці-ально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою отримання інфля-ції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну полі-тику. Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією (рис. 3.1).

Рис. 3.. Заходи антиінфляційної політики [10, 234]

Утілення в життя такої політики потребує від уряду розробки антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є різними і потребують різних методів регулювання.

Важливою частиною розробки антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. На практиці до них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо.

Вибір конкретних способів антиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, від характеру інфляційних процесів; загально-господарської кон'юнктури; особливостей теоретичної бази економічного розвитку країни; політичних аспектів, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

Без огляду на багатофакторність інфляції, вважають, що способи її подолання мають бути адекватними чинникам, що спричинили цю інфляцію. Тому здебільшого антиінфляційна політика охоплює політику управління чинниками попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції – сферу грошового обігу.

У міжнародній практиці застосовуються такі класичні напрямки антиінфляційної політики:

Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-інвестиційної та бюджетної політики [10, 235].

Заходи грошово-кредитної політики передовсім стосуються обмеження та стабілізації грошового обігу. З цією метою використовуються три важелі впливу на грошову масу:

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання Центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову ставку, Центральний банк визначає вартість залучення ресурсів банками і, тим самим, значною мірою формує вартість грошей. Так, за підвищення облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що зумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

Зміна норми обов'язкових резервів для комерційних банків має подвійні наслідки. З одного боку, підвищення резервної норми веде до прямого вилучення певних коштів з обігу, що обмежує їхню пропозицію. З іншого, це спричиняє подорожчання кредитів, що їх видають комерційні банки, і сприяє зменшенню попиту на гроші.

Процентна ставка й норма обов'язкових резервів – це важелі, які опосередковано регулюють кількість платіжних засобів, що знаходяться в обігу. Суттєвим напрямком антиінфляційного регулювання, що прямо впливає на грошову масу, є проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Так, Центральний банк, маючи намір зменшити пропозицію грошей, продає комерційним банкам цінні папери, що призводить до вилучення з обігу відповідної частини грошової маси.

Цей напрямок грошово-кредитної політики хоча й дає швидкі результати, але натрапляє на певні перешкоди за спроби інтенсивного застосування. У країнах з перехідною економікою такими є слабка розвиненість вторинного ринку цінних паперів і недостатність коштів для проведення операцій у необхідних масштабах.

Обмеження грошової маси проведенням грошово-кредитної політики, хоч і головний, але далеко не