а) збереження за останнім місцем роботи на період працевлаштування, але не більш 3 місяців, середньої заробітної плати з урахуванням вихідного посібника і безперервного стажу;

б) право на отримання допомоги по безробіттю в розмірі 75% середньої заробітної плати на останньому місці роботи в течії наступних 3 місяців і 50% в течії наступних 6 місяців, але не більш середньої заробітної плати в державі;

в) збереження на новому місці роботи на період професійного навчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати на останньому місці роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки до встановленого законодавством про пенсійне забезпечення терміну облич предпенсійного віку, які мають необхідний загальний трудовий стаж.

Для інших громадян розміри допомоги по безробіттю залежать від того, працювали вони до реєстрації в службі зайнятості чи ні. Зокрема, громадяни, які перед тим, як втратити роботу, мали оплачувану роботу протягом 12 тижнів за останні 12 місяців, отримують допомогу в розмірі 50% середньої заробітної плати на останньому місці роботи. Для інших громадян, включаючи тих, хто шукає роботу уперше або після довгого, розмір допомоги становить 75% встановлених законодавством мінімальних заробітних плати. Громадянам, що завершили навчання в професіонально-технічних, середніх спеціальних і вищих учбових закладах (денні форми навчання), а також тим, хто завершив підготовку і перепідготовку, закінчив дійсну військову службу, допомога по безробіттю встановлюється не нижче мінімальної заробітної плати.

Допомога по безробіттю в Україні виплачується починаючи з 11-го дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості до розв'язання питання про працевлаштування, не більш 12 місяців протягом трьох років. У перший рік допомога надається не більш 6 місяців, у другій не більш 3 місяців, в третій рік залишок, не використаний в попередні два роки.

У разі неможливості підібрати відповідну роботу в зв'язку з відсутністю у громадянина необхідної кваліфікації; необхідності поміняти останню в зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійному профілю працівника; втрати здатності виконувати роботу по своїй професії безробітні прямують на професійну підготовку, підвищення кваліфікації або перепідготовку. При цьому виплачується стипендія для осіб, які втратили роботу і заробіток, в розмірі 75 або 50% заробітних плати на останньому місці роботи, якщо вони відповідно мають дітей або інших осіб на змісті.

Одним з важливих провідників державної політики на ринку праці і безпосереднім виконавцем економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів є біржа праці. Згідно з Законом України “Про зайнятість населення” цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості. Тут не відбуваються процеси купівлі-продажу товару “робоча сила”. Згідно з Законом послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безкоштовно. При цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили.

Основними задачами служби зайнятості в Україні є:

а) аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

б) консультування громадян і власників підприємств, установ і організацій про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою;

в) облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

г) допомога громадянам в підборі відповідної роботи, а роботодавцям в підборі необхідних працівників;

д) організація професійної підготовки і перепідготовки громадян;

е) представлення послуг відносно працевлаштування і профорієнтація працівників, що вивільняються і незайнятого населення;

ж) реєстрація безробітних і надання або в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі матеріальної;

з) участь в підготовці перспективних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіттю.

Поряд зі службами зайнятості на ринку робочої сили велике значення придбаває державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств. Установ і організацій, громадян, іноземних фірм і інших надходжень.

4.4. Сучасні тенденції та перспективи розвитку ринку праці України.

Сучасний розвиток ринку праці України проходить під знаком його необхідної адаптації до економичної ситуації, яка характеризуеться, насамперед, триваючим спадом виробництва, усе ще значною фінансовою розбалансованістю економіки, недостатюю динамічнистю заходів щодо реформування господарського механізму. Так, за 1992 — 1995 р.р. реальний внутришній валовий продукт скоротився більш як у двічі.

Тендеції, що складаються, відбивають, насамперед, реальні зрушення в лібералізації економіки України. Так можна оцінювати “роздержавлення” сфери зайнятості, виникнення можливостей альтернативної зайнятості в іншох секторах економики, самозайнятості і підприємства. Порівняно з 1993 роком у 1995 році питома вага працюючих у державному секторі в середньообликовій чисельності робітників і службовців у народному господарстві зменшилася з 80,4 до 70,2%. Найбільша питома вага недержавних секторів склалася в торгівлі, громадському харчуванні, заготівлях і збуті, в будівництві у фінансуванні та кредитуванні.

Розрахунки та соціологічні обстеження показують, що випереджаючими темпами відбувається деформалізація зайнятості. Розвиток недержавного сектора йде на стільки шляхом створення цивілізованної системи малого та середнього бізнесу, приватизації підприемств,скількі за рахунок перерозподілу населення у неформальну зайнятість, що як правило, не вимагає значних капіталів, здійснюється на свій страх і ризик, часто не реєструється.

Верхню, меншу частину цього стрімко зростом чого айсберга видно у офіційній: вона налічує близько 2 млн. Чоловік (1995 рік) і складається з працівників малих приватних підприємств, зайнятих індівідуально-трудовою діяльністю, та зареєстрованих підприємців, які працюють у сімейних ферм. А також в особистих підсобних господарствах. Але більша частина перебуває в “тіні”, вона не враховується статистикою і може бути знайдена тільки соціальними обстеженнями. В 1995 році у неформальній сфері налічувалася близько 10 млн.