Цільова комплексна програма (ЦКП) — це комплекс узгоджених за ресурсами, виконавцями й термінами завдань та заходів, спрямованих на вирішення найбільш ефективними шляхами важливої економічної проблеми за участю ряду галузей, міністерств, підприємств і місцевих органів управління.

Терміни реалізації ЦКП, як правило, не збігаються з плановими періодами. Мета програми — виявити стан об'єкта, якого необхідно досягти в результаті її реалізації.

За змістом вирішуваних завдань ЦКП поділяються на соціально-економічні, науково-технічні, виробничо-технологічні, організаційно-господарські й екологічні; за періодами реалізації — на довгострокові, середиьострокові й короткострокові. ЦКП передбачають, як правило, вирішення складних проблем, що базуються на взаємодії багатьох організаційно розрізнених виконавців. В одних випадках

програми служать основою розробки планів економічного й соціального розвитку країни, в інших — засобами реалізації завдань, передбачених планами. При цьому програма — завжди невід'ємна частина планів.

Цільові комплексні науково-технічні програми (ЦКНТП) розробляють для масштабної реалізації значних науково-технічних досягнень: створення нових видів конкурентоспроможної техніки, принципово нових технологічних процесів і нововведень та доведення їх до практичної реалізації, а також розвитку наукових досліджень і технічних розробок за найбільш перспективними напрямками науки й техніки. Реалізація науково-технічних програм характеризується обсягом і термінами їх виконання в цілому та виконання окремих їх етапів (завдань); вартістю виконаних робіт; очікуваним економічним ефектом від завершення робіт і фактичним ефектом від упроваджених результатів.

Відбір завдань або проектів пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу (НТП) базується на експертних оцінках відповідних напрацювань і закінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Вимоги до відбору науково-технічних програм конкретизують у відповідному переліку питань, на які необхідно дати відповідь при обґрунтуванні доцільності їх виконання. Сукупність відповідних параметрів є вихідною інформаційною базою для визначення економічних і соціальних переваг тих завдань, які мають бути включені в науково-технічні програми, а також для розробки проектів їх реалізації.

На сучасному етапі розвитку економіки Міністерство промислової політики України контролює виконання понад 200 національних та цільових комплексних науково-технічних програм. Досить назвати тільки деякі з них. Це Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової і переробної промисловості, програми "Літак", "Зернозбиральний комбайн" і т. д.

З досвіду формування національної програми розвитку підгалузі машинобудування

У системі індикативного плану особлива роль відводиться програмам, які є важливим інструментом інтенсифікації розвитку виробництва продукції машинобудування. Досвід розробки такого документа розглянемо на прикладі формування Національної програми виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової і переробної промисловості. Мета розробки кожної програми, яка має відношення до розвитку маши-

побудування в Україні, полягає в швидкому та якнайповнішому задоволенні народногосподарських потреб у нових прогресивних і більш досконалих за своїми техніко-економічними показниками видах машин, приладів, устаткування тощо. Ця мета водночас є вихідним пунктом планування комплексу науково-технічних робіт для досягнення запрограмованого результату. У загальному випадку до комплексу логічно й організаційно пов'язаних робіт у рамках науково-технічної програми входять науково-дослідні й конструкторські роботи, капітальне будівництво для своєчасної організації нового виробництва, навчання, підготовка та перепідготовка кадрів, технологічна й конструкторська підготовка виробництва та освоєння серійного випуску нової техніки. Усі названі роботи мають бути чітко узгоджені між собою в часі й забезпечені необхідними ресурсами.

Основна перевага програмної організації робіт полягає у високій потенційній економічній ефективності, що зумовлена передусім вилученням втрат часу в циклі "дослідження—виробництво", й ліквідації звичного часового лагу реалізації від перспективних вкладень порівняно з традиційно існуючим підходом до планування управління та організації процесів створення й розробок нової продукції, а також її масового освоєння.

Загальна логічна послідовність формування в Україні програми розвитку підгалузі машинобудування чи виробництва окремих видів продукції складається з таких етапів:*

характеристики поточного стану справ у підгалузі, розвитку науки, технології, техніки виробництва;*

розробки магістральних напрямів науки й техніки в галузі; формування, виходячи з цього, цілей її розвитку, в результаті чого визначається необхідність реалізації програми та оцінюється її можливий потенційний вплив на всі аспекти науково-технічного та соціально-економічного розвитку підгалузі;*

створення спеціального органу управління програмою, який проводить її попередню підготовку та здійснює порівняльну оцінку варіантів з окремих соціально-економічних і науково-технічних показників;*

вибору та затвердження за результатами порівняльної оцінки оптимального варіанту програми.

Програма має охоплювати питання, серед яких найважливішими є встановлення номенклатури комплексів машин і устаткування (тих, що виробляються, і тих, що не виробляються підприємствами машинобудування України); визначення номенклатури технологічних комплексів машин та устаткування, що підлягають освоєнню на машинобудівних підприємствах, у тому числі для кооперативних, фермерських, малих (сільськогосподарських, переробних, видобувних, обробних) підприємств; визначення потреби в комплексах машин і устаткування (у натуральному й вартісному виразах), які виготовляються на підприємствах України (у складі загальної потреби необхідно визначити кількість техніки на споживання економікою України, для обміну або продажу в межах держав СНД, а також на експорт в інші країни); розрахунок потреби в натуральному й вартісному виразах прокату чорних металів, ливарних заготовок, виробничих площ і устаткування, трудомісткості виготовлення (трудових ресурсів), а також деяких найважливіших видів комплектуючих виробів: двигунів, шин, автомобільних акумуляторів, редукторів, кабельної продукції — як для освоєної, так і для нової виготовлюваної техніки; з урахуванням трудомісткості встановлення необхідної кількості промислово-виробничого персоналу та ступеня підвищення зайнятості з метою зменшення соціального напруження у зв'язку з настанням безробіття; визначення завантаження діючих виробничих потужностей, їх надлишку або недостачі з метою перерозподілу завдань між заво-дами-виробниками та диверсифікації їх виробництва; у разі недостатності потужностей передбачення обсягу капіталовкладень або можливостей подальшого передання завдань на підприємства, що підлягають конверсії; визначення потреби в капітальних