Економічні аспекти освіти

курсова робота з макроекономіки

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Національне багатство будь-якої країни, добробут її нації вимірюється не лише кількістю матеріальних благ, а й ступенем розвитку продуктивних сил. Причому продуктивна праця – це, крім виробничої, ще й управлінська, наукова, освітня, мистецька діяльність людини, а також нагромадження працівниками різних галузей досвіду, знань і кваліфікації. Сьогодні знання – найважливіша продуктивна сила суспільства. Розвиваючи цей постулат в економіко-філософському аспекті, автори продовжують тему, порушену в попередньому випуску журналу в статті С. Дорогунцова і В. Куценко "Освітня сфера в інформаційному суспільстві".

Важливим показником ефективності вкладень у людський капітал є зростання продуктивності праці. Це надзвичайно актуальне завдання ХХІ ст., від якого залежатиме існування не тільки окремої держави, а й людства в цілому. Бо без його виконання розвинені країни не зможуть вижити, не кажучи вже про збереження їх лідерства і сьогоднішніх стандартів життя.

Якщо у ХХ ст. світовими лідерами стали ті країни і ті галузі, котрі були провідними у підвищенні продуктивності фізичної праці (США, Японія, Німеччина), то вже у першій половині ХХІ ст. лідерство перейде до тих країн і галузей, яким вдасться максимально, систематично й ефективно підвищувати продуктивність розумової праці. Отже, здатність фірми заохочувати і утримувати найкращих працівників розумової праці є першоосновою зростання її продуктивності.

Майбутнє України нерозривно пов'язане з розвитком інтелекту нації – найдорожчого капіталу людства. Зможемо досягти успіху на цьому шляху – будемо серед розвинених країн, не зможемо – опинимося на узбіччі науково-технічного прогресу. Щоб вийти на траєкторію сталого економічного розвитку, побудувати відкрите демократичне суспільство з європейським рівнем життя, вже сьогодні необхідно акумулювати творчі, інтелектуальні сили, виявляти обдаровану молодь, здатну швидко і конструктивно відповідати на вимоги часу, і допомагати їй опановувати сучасні знання. Давно назріла потреба створити якісно новий суспільно-психологічний клімат, який сприяв би соціально-економічним новаціям та більшій самореалізації людини в нашій країні.

Загальні проблеми розвитку освіти та суспільного процесу діалектично пов'язані. Кризовий стан економіки освіти поступово пом'якшується і трансформується до рівня обміркованого вирішення нагальних проблем. Україна отримала статус країни з ринковою економікою, а відтак наступним кроком мусить стати наповнення ринковим змістом економіки освіти в умовах відкритого суспільства, де ніхто не має монополії на істину. Набуття економікою освіти ринкового характеру – одна з важливих інтеграційних проблем України, що належить до економічної царини становлення відкритого суспільства. Розв'язання зазначеної проблеми започатковано "Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті" (2002 р.), де в п. 24 розділу ХІ "Економіка освіти" вказується, що сучасна економіка освіти повинна створити сталі передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня українського народу.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми макроекономіки.

Предмет дослідження – освіта в макроекономічному розвитку.

Метою курсової роботи є дослідження проблем освіти в макроекономічному розвитку.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження освіти в макроекономічному розвитку

1.1. Економіка освіти як галузь економіки

Під галуззю економіки розуміється якісно однорідна сукупність підприємств, закладів та інших господарських одиниць, що характеризуються схожістю умов праці (виробництва), професійного складу кадрів, продукцією та послугами, що виробляються. Освіта як галузь являє собою систему освітніх закладів, організацій та підприємств, що здійснюють, головним чином, освітню діяльність, спрямовані на задоволення потреб населення в освітніх послугах і підготовку кваліфікованих робітників. Таке визначення галузі дозволяє з одного боку, називати її економікою освіти, а з іншого – розглядати як складну систему. Найбільшими елементами економіки освіти є продуктивні сили та виробничі відносини галузі освіти.

Особлива роль галузі освіти пояснюється: по-перше, специфічним місцем освіти в системі суспільного поділу праці. Це єдина галузь, яка задовольняє запити населення в освітніх послугах та спеціалізується на відтворенні головної продуктивної сили суспільства – кваліфікованих робітників для всіх галузей матеріального і нематеріального виробництва, а також для різних видів невиробничої діяльності. Саме це визначає пріоритетність освіти. По-друге, рівень освіти населення виступає одним з основних показників благополуччя народу країни. По-третє, ця галузь сама для себе готує професійних робітників – викладацькі кадри. По-четверте, праця в сфері освіти стала одним з наймасовіших видів людської діяльності, починаючи з раннього дитинства і до завершення трудової біографії значної частини робітників [26, 30-34].

Освіта як сфера економічної діяльності, по-перше, має свою продуктивну природу, вона здатна приносити віддачу і в короткостроковому періоді у вигляді зростання доходу та прибутку, і, особливо, в довгостроковому, що зумовлює специфічне значення інвестицій в освіту як високорентабельних. Підрахунки економічної ефективності освіти підтверджують її внесок в економічне зростання. В. Марцинкевич, узагальнивши 20 різних оцінок окупності витрат на середню освіту, проведених спеціалістами розвинутих країн, показав, що ці величини коливаються в межах від 8 до 20 %. Середній (зважений) показник дає 16% [16, ]. І по-друге, діяльність освіти як системи передбачає необхідність налагодження власного ефективного механізму функціонування [13, 9-12 ].

У галузі освіти створюються продукти та надаються послуги, що мають свою вартість і споживну вартість. Результати діяльності даної галузі виявляються у підвищенні ефективності матеріального виробництва, створення умов і засобів вдосконалення технічного потенціалу виробництва, підвищення рівня загальної освіченості населення та кваліфікації працівників. Тому освіта не розглядається як непродуктивна, а є