Економіка освіти – важлива гілка системи економічних наук. Економіка освіти відноситься до самих молодих економічних наук. Життя неодноразово підтверджувало, що економічна "тканина" в сфері освіти менш досяжна і більш складна, ніж в галузях матеріального виробництва. Це і визначило, що економіка освіти склалася значно пізніше економіки промисловості та низки інших галузевих наук: лише декілька десятиліть тому [26, 71]. Процес становлення економіки освіти як науки відбувався на основі об'єктивних та суб'єктивних обставин. Об'єктивною основою для виділення економіки освіти в особливу галузь знання слугувало становлення системи освіти в якості самостійної та специфічної галузі народного господарства. Однак виділення економіки освіти не відбувається автоматично разом з формуванням системи освіти як галузі народного господарства. Необхідною також є економічна зрілість галузі, яка і виникає в системі освіти у зв'язку з НТР в другій половині ХХ ст. Економічна зрілість системи освіти як галузі проявилася в різкому збільшенні масштабів освіти і витрат на неї, в посиленні впливу освіти на темпи економічного росту і ефективність суспільного виробництва. Суб'єктивною обставиною виникнення економіки освіти стало те, що аналіз виробничих відносин і господарського механізму такої великої і специфічної галузі, як освіта, вже не вміщується в рамки загальної економічної теорії [14, 22]. 

Отже, економіка освіти розглядається у двох аспектах. По-перше, як галузь економіки, яка має власну структуру та характеристики, властиві системі, і по-друге, вона належить до групи галузевих економічних наук, якою вивчається місце і роль системи освіти в економіці, організаційно-економічний механізм функціонування освіти, фінансування освітньої діяльності та соціально-економічна ефективність освітньої діяльності для суспільства.

1.2. Організація освітньої галузі в державі. Рівні освіти та їх фінансування

Заклади освіти утворюються відповідно до структури освіти, яка включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту [10, 374].

Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Основним видом навчальних закладів середньої освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий – основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх бажання. Правові, організаційні та фінансові засади її функціонування і розвитку визначає Закон України "Про професійно-технічну освіту".

Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію. Вони можуть мати денні, вечірні відділення.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вона здобувається на базі повної загальної середньої освіти у вищих закладах освіти.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей – екстерном.

Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання.

В Україні діють такі види вищих навчальних закладів: 1) університет; 2) академія; 3) інститут; 4) консерваторія (музична академія); 5) коледж; 6) технікум (училище) [10, 376].

Для перших п'яти з них встановлюється акредитація. Інші ж підлягають атестації.

Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студентів, способів реалізації освітньо-професійних програм та соціальних функцій у системі освіти можуть діяти вищі заклади освіти таких рівнів акредитації:

Вищий заклад освіти наділений певними правами та обов'язками, які передбачені чинним законодавством про вищу освіту, а саме Законом України "Про вищу освіту".

Вищий заклад освіти провадить наукову, науково-технічну та іншу творчу діяльність, основні завдання і порядок організації якої визначаються положенням, що затверджує Міністерство освіти і науки України.

В Україні створена і плідно функціонує вища наукова установа – Національна Академія наук України, яка володіє статусом національної. Вона є державною самоврядною науковою організацією, заснованою на державній формі власності і діючою на основі чинного законодавства України та власного статуту. Національна академія наук України є організатором та виконавцем фундаментальних теоретичних та прикладних досліджень з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, координатором здійснення досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності.

1.3. Державне регулювання освіти в України

Міністерство освіти і науки України – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство освіти і науки України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Його правовий статус визначається