Протягом ХХ ст. продуктивність фізичної праці стала більшою у 50 разів. Але на цьому потенціал її зростання вичерпався. Тепер, у ХХІ ст., головним чинником стає підвищення продуктивності розумової праці. Її представники у розвинених країнах за кількістю уже переважають інших працівників. Так, у США наприкінці ХХ ст. вони становили майже 40% від усієї робочої сили країни [19]. Саме від продуктивності праці цієї групи, від її результативності залежатиме майбутнє кожної національної економіки. Тому в розвинених країнах особливо швидкими темпами зростають інвестиції у людський капітал. У США в 1970-1990 рр. людський капітал збільшувався швидше, ніж фізичний. Крім того, у 1990 р. загальні витрати на освіту, охорону здоров'я і соціальне забезпечення у цій державі перевищили виробничі інвестиції більш як утричі.

Провідною соціальною групою у постіндустріальному суспільстві стануть не робітники в нинішньому розумінні, а представники інтелектуальних професій, здатні реалізувати нові наукоємні технології. Впроваджуватимуться моделі типу "інтелектуального народногосподарського розвитку здібностей населення". Постіндустріальна система суспільного виробництва базуватиметься на знаннях, на інформації. Вчені як носії інтелекту і власники складної розумової робочої сили, а не фабрик, заводів, земельних плантацій, пануватимуть у структурі привласнення.

Про посилення цієї тенденції свідчать такі дані: у США сукупний обсяг людського капіталу становить 44,6, а активи корпорацій – тільки 12,8 трлн доларів. Отже, людський капітал там у 3,4 раза перевищує капітал у матеріально-речовій формі. У США та й в інших провідних країнах світу інтенсивному економічному розвитку сприяють так звані високі технології. Як результат – питома вага працюючих з творчим характером діяльності зросла там з 20 % у 1960 р. до 40-50 % у 1998 р. [19]. Такі програми реалізуються в Японії, США, Німеччині, Франції, Великій Британії, Швеції.

Високі технології – це не тільки сукупність знань, необхідних для впровадження чи вдосконалення машин і обладнання, а й патенти, ліцензії, технічні послуги у сфері дизайну, методів керування, маркетингу. Отже, технологічний прогрес суспільства забезпечується нині завдяки таким основним взаємопов'язаним факторам, як нові технології, бізнес, наука, освіта. Вони фактично відіграють роль рушіїв технологічного прогресу. Показово, що у багатьох країнах, які розвиваються швидкими темпами, особливо у Південній Кореї, Індії, Китаї, інтенсивно нагромаджується людський капітал. Саме тому "третій світ" упевнено завойовує позиції у передових галузях промисловості, наприклад у напівпровідниковій.

Підвищення продуктивності праці в інтелектуальній сфері пов'язане з багатьма чинниками. Принаймні п'ять з них виділяються як головні. По-перше, продуктивність розумової праці визначається не кількістю чи обсягом виробленої продукції (наданих послуг), а їхньою якістю. По-друге, безперервна інноваційна діяльність має стати невід'ємною частиною розумової праці і складовою виробничого завдання працівника. По-третє, інтелектуальному працівникові потрібна виробнича незалежність, тобто він має сам керувати своєю роботою. По-четверте, для підвищення результативності працівників цієї категорії слід сприймати їх не як об'єкт витрат, а як капітал. І нарешті, інтелектуальні працівники мають не тільки постійно самовдосконалюватися, а й інтенсивно вдосконалювати інших.

Отже, з позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком їх власних рішень. Це означає, що людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розміри своїх майбутніх доходів. Тобто, вкладаючи кошти у свою освіту, професійну підготовку, здоров'я, культуру, вона тим самим збільшує свій власний людський капітал – вдосконалює професійні та ділові характеристики. Вони визнані особливою формою капіталу на підставі того, що їх розвиток потребує значних витрат часу і матеріальних ресурсів, зате потім ці надбання, подібно до фізичного капіталу, забезпечують людині певний дохід.

У теоретичному плані поняття "людський капітал" має особистісний, мікро- та макроекономічний рівні. Така градація дає змогу глибше вивчити можливості формування і нагромадження кожного з них, обґрунтувати економічну об'єктивність поведінки щодо інвестицій [11]. На першому рівні людський капітал – це ті знання, вміння, навички та приваблива (чи не дуже) зовнішність, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду і завдяки яким вона може надавати послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи. Його називають приватним людським капіталом.

На другому (мікроекономічному) рівні людський капітал являє собою вже сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників фірми, а також їхні здобутки у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим і комерційним капіталом підприємства, бо прибуток отримується від ефективного використання всіх його видів.

На макроекономічному рівні людський капітал включає нагромаджені вкладення в такі галузі, як освіта, охорона здоров'я, професійна підготовка, перепідготовка кадрів тощо. Він є істотною частиною національного багатства країни і називається національним людським капіталом [21].

Загалом людський капітал як результат інвестицій і нагромаджень у вигляді здоров'я, знань, навичок, здібностей тощо реалізується через інтелектуальну працю. Вона, на відміну від фізичної, не примушує працівника виконувати стандартні, заздалегідь запрограмовані дії. Якщо у процесі фізичної праці всі дії наперед визначені, то для людей розумової праці ніхто і нічого не визначає.

В економіці фізична праця розглядається як затратний вид людської діяльності, розумова