Можна досить легко уявити собі, чому для молодого покоління українців європейський вибір України має виглядати більш привабливим, ніж ізоляція у рамках союзу з Росією і Білорусією. Але для громадян літнього віку переваги європейської інтеграції вже не такі очевидні. У західних регіонах України європейська інтеграція має всім відомі історичні корені. Щоб обґрунтувати невідкладність європейської інтеграції для східних регіонів, треба проводити культурологічні та історичні дослідження, працювати з громадською думкою. З будь-якого погляду необхідною є більш продумана політика, яка б ґрунтувалася на критичному мисленні щодо європейської інтеграції України і враховувала б інтереси українських регіонів, різних вікових груп і суспільних верств. Відсутність такої прийнятної для всіх державної політики робить поки що неможливою конструктивну роботу з питань європейської інтеграції в освіті.

Останнім часом міжнародна технічна допомога почала приділяти більше уваги змінам у державній освітній політиці України. До цього часу проекти донорської допомоги в освіті переважно торкалися лише навчальних програм, курсів, обміну студентів, що не приводило до системних змін у самому секторі. Але саме зміни в освітній політиці сьогодні є вкрай необхідними для розв'язання проблем, що постають перед Україною на шляху економічних реформ. Відновлення переговорів між урядом України і міжнародними організаціями щодо технічної допомоги у виробленні освітньої політики є безумовно позитивним кроком. З огляду на це учасниками проекту було висловлено низку пропозицій щодо необхідності врахувати досвід роботи міжнародних організацій технічної допомоги, які працюють в Україні з іншими секторами [25].

Можна визначити такі способи використання міжнародної технічної допомоги у сфері державної політики:

1) у рамках проектів міжнародної технічної допомоги поза урядом створюють групи радників, які не є інституційно спроможними в самому уряді, а лише задовольняються підготовкою аналітичних записок західними експертами, які уряд не може використати;

2) у разі, якщо ресурси донорів спрямовують для підтримки українських неурядових організацій та експертів, це призводить до посилення опозиції, оскільки легше критикувати уряд, який ухвалює непопулярні рішення, ніж допомагати йому у здійсненні реформ;

3) навчання уряду, організоване донорськими організаціями, зазвичай, не розглядають у комплексі зі змінами існуючих посадових обов'язків і визначенням нових завдань для уряду у зв'язку з адміністративною та економічною реформами, реформуванням секторів.

Використовуючи допомогу міжнародних організацій у розробці та здійсненні освітньої політики, Міністерство освіти і науки повинно, на думку учасників проекту, шукати інші, більш ефективні способи використання ресурсів технічної допомоги, уникати старих помилок, враховувати вже набутий досвід, послуговуватися кращими взірцями.

Пропозиції. З огляду на наведені причини проблем в освітній політиці України, учасниками проекту було визначено такі необхідні складові у здійсненні трансформації української освіти в контексті європейської інтеграції:

Учасники проекту вважають, що інституційну спроможність можна посилювати через практичне навчання урядовців, коли вони виконують завдання, тісно пов'язані з реформами в економіці і суспільстві. Передача такої спроможності відбувається завдяки створенню груп аналізу політики і стратегічного планування в уряді. Досвід роботи західних консультантів з українськими урядовими експертами над розробкою політичного меморандуму Світового банку про стан економіки країни свідчить про те, що якість документів, які розробляють урядові аналітики, залежить від знань та інструментів, засвоєних ними під час їхньої роботи. У групах аналізу політики українські учасники – високі посадові особи Кабінету Міністрів та різних міністерств – самі розробляють стратегічні документи за систематичної консультативної підтримки західних консультантів. Такі групи вже створено у Секретаріаті Кабінету Міністрів і в Міністерстві економіки, до них включено представників інших міністерств і Адміністрації Президента. Планують створення такої групи в Міністерстві освіти і науки.

Таке посилення має відбуватися, на думку учасників проекту "Трансформація української освіти в контексті європейської інтеграції", через створення механізмів постійного консультування з громадськістю і незалежними експертами з питань освітньої політики. Прикладами перших спроб залучення громадськості до політичного процесу в освіті є обговорення перспектив освітньої політики в рамках проекту "Майбутнє України: План для Президента", а також громадське обговорення проекту закону "Про вищу освіту". Участь громадськості полягає також у створенні громадсько-державної системи управління освітою, коли частина управлінських, політичних функцій в освіті, а також функцій щодо надання освітніх послуг передають недержавним організаціям та приватному сектору [25].

Має відбуватися поступова децентралізація освіти на основі аналізу її багатоукладності, врахування особливостей регіонів, інтересів територіальних громад, соціальних прошарків під час вибору моделей управління, реформування змісту освіти, способів її організації і фінансового забезпечення. Учасники проекту вважають, що ці вимоги повинні враховуватися при розробці програми трансформації освіти, яка має стати інструментом державної освітньої політики. Важливою складовою цієї програми є локальні проекти реформування освіти, розвитку освітньої політики на місцях. Важливу роль у забезпеченні цього процесу відіграють незалежні аналітичні центри – фабрики думки, або "думаючі танки" – Educational Policy Think Tanks. –

Шляхи підвищення ефективності використання ресурсів