Для порівняння вартості грошей у часі економісти використовують поняття поточної, або нинішньої, вартості. Поточна вартість майбутнього доходу – це та сума грошей сьогодні, яка створить указаний майбутній дохід за наявних процентних ставок. Зведення майбутнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методики, яку називають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодів однією грошовою міркою.

Щоб зрозуміти глибше процес дисконтування, спочатку знайдемо майбутню вартість вкладу в банк (або позики), яку обчислюють за допомогою нарахування складного процента: до основної суми вкладу (позики) додають нагромаджений процент. Припустімо, що ми поклали в банк 100 грн. і процентна ставка становить 10 % за рік. Через рік вклад зросте до 110 грн., що можна записати так:

110 = 100 + 100 · 0,1 = 100 (1 + 0,1).

Через два роки вкладена сума становитиме 121 грн.:

121 = 110 + 110 · 0,1 = 110 (1 + 0,1) = 100 (1 + 0,1)(1 + 0,1) = 100(1 + 0,1)2.

Через три роки вклад зросте до 133,1 грн.:

133,1 = 121 +121 · 0,1 = 121 (1 + 0,1) = 100 (1 + 0,1)3.

Через п років наш вклад у 100 грн. становитиме:

100(1 + 0,1)n.

Майбутню вартість будь-якого нинішнього вкладу чи позики знаходять так:

FV = X(1 + i)n,

де FV – майбутня вартість нинішнього вкладу (позики);

Х – величина нинішнього вкладу (позики);

i – процентна ставка;

n – кількість років, що відділяють майбутній період від нинішнього.

Як уже зазначалося, процес визначення поточної вартості майбутнього доходу або платежу здійснюється через дисконтування. Отже, якщо нам доведеться сплатити Х грн. через п років, а процентна ставка становить і то поточна вартість цього платежу дорівнюватиме:

де PV – поточна вартість майбутнього платежу (доходу).

Припустімо, що через 20 років ви успадкуєте 100 000 грн. Поточна вартість цієї грошової суми, якщо процентна ставка дорівнює 10 %, становить:

PV = 100 000 / (1 + 0,1)20 = 15 000 грн.

Для полегшення нарахування складного процента при дисконтуванні існують спеціальні таблиці, в яких для кожного року і для кожної процентної ставки заздалегідь обчислено значення (1 + і)n і (1 + і)–n. Ці коефіцієнти називають відповідно множником нарощування і дисконтним множником.

Процеси дисконтування і нарахування складних процентів ґрунтуються на використанні процентної ставки, яка є платою за право користуватися упродовж певного строку позиченими грішми. За процентну ставку здебільшого беруть ту, за якою споживач може взяти гроші в позику.

Загалом рівень використовуваного доходу є основним чинником, що визначає величину споживання і заощадження в домогосподарствах. Оскільки використовуваний дохід дорівнює споживанню плюс заощадження, то при розгляді визначників споживання ми одночасно з'ясовуємо чинники заощадження.

Розділ 2. Моделі поведінки споживача

2.1. Кеннсіанська функція споживання

Дж. М. Кейнс був одним із перших, хто побудував модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Вчений сформулював основні постулати своєї моделі не на підставі аналізу статистичних даних, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію та випадкові спостереження.

Отож Кейнс описав поведінку споживача у ринковій економіці такими трьома постулатами. По-перше, гранична схильність до споживання коливається у межах від нуля до одиниці (0 < МРС < 1). Це означає, що домогосподарства збільшують споживання, коли їхні доходи зростають, але споживання зростає повільнішим темпом порівняно з темпом зростання використовуваного доходу. Цей постулат Кейнс виводить із людської психології: "Суть основного психологічного закону, в наявності якого можна не сумніватися, полягає в тому, що зі збільшенням свого доходу люди зазвичай у середньому збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає їхній дохід". Цей закон Кейнс сприймає як аксіому, що не потребує жодних доказів.

По-друге, Кейнс уважав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижується. Він розглядав заощадження як розкіш. Тому заможніші родини заощаджують більший відсоток свого доходу порівняно з біднішими. Згодом цей постулат Кейнса спричинився до виникнення так званої загадки споживання.

По-третє, Кейнс стверджував, що основним чинником, який визначає споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє важливої ролі у визначенні обсягу споживання. У своїй "Загальній теорії..." він писав: "На підставі досвіду можна дійти висновку, що у короткостроковому періоді вплив процентної ставки на особисте споживання за даного рівня доходу є вторинним і порівняно невеликим".

Кейнсіанську функцію споживання, враховуючи її постулати, часто записують так [14]:

С = + сY,

де С – споживання;–

автономне споживання, яке не залежить від величини поточного доходу;

с – гранична схильність до споживання;

Y – використовуваний дохід.

Графічно кейнсіанську функцію споживання зображають у вигляді прямої лінії (рис. 2.1).

Рис. 2.. Кейнсіанська функція споживання [19, 113]

Після виходу в світ "Загальної теорії..." економісти почали збирати й аналізувати статистичні дані для перевірки постулатів Кейнса про поведінку споживача. Аналіз таких даних за короткостроковий період засвідчив, що зі збільшенням доходів домогосподарств їхній обсяг споживання також збільшується, тобто МРС > 0. Водночас було виявлено, що заможніші родини заощаджують більше, тобто МРС < 1. Крім того, родини з вищими доходами заощаджували більший відсоток свого доходу. Це означало, що зі зростанням доходів середня схильність до споживання знижувалася. Нарешті, статистика підтверджувала, що саме величина поточного