Таблиця 2.

Динаміка середньої схильності до споживання у США [19, 113]

1869-1898 pp. | 1884-1813 pp. | 1904-1933 pp.

0,867 | 0,867 | 0,879

Однак у другій половині 40-х років американський економіст Саймон Кузніц, використовуючи дані за тривалі проміжки часу (10 і 30 років), виявив, що відношення споживання до доходу в економіці США було навдивовижу стабільним упродовж десятиліть. При цьому, незважаючи на значне зростання доходів в аналізованому періоді, середня схильність до споживання, за його розрахунками, практично не змінилася (див. табл. 2.1). Кузніц дійшов висновку, що зі зростанням доходів у довгостроковому періоді середня схильність до споживання не виявляє тенденції до зниження.

Отже, дані за короткостроковий період підтверджували постулат Кейнса про зниження середньої схильності до споживання, а дані за довгостроковий період не виявляли цієї тенденції та вказували на стабільність АРС. Цю суперечливу поведінку споживання у короткостроковому і довгостроковому періодах економісти назвали загадкою споживання.

Аби пояснити цю загадку, американські економісти Франко Модільяні та Мілтон Фрідман розвинули нові моделі поведінки споживача. Ці моделі ґрунтуються на концепції міжчасового вибору, яку висунув Ірвінг Фішер. Тому спочатку з'ясуємо суть даної концепції.

2.2. Міжчасовий вибір споживача

Фішер виходив із того, що раціональний споживач, ухвалюючи своє рішення про обсяг споживання, бере до уваги не лише свій поточний дохід, але й дохід, який він сподівається отримувати у майбутньому. Більший обсяг споживання сьогодні означає менший його обсяг у майбутньому.

Раціональні споживачі намагаються збільшити обсяг свого споживання, але вони натикаються на межу – обсяг їхнього доходу, – яку нерідко називають бюджетним обмеженням. Водночас споживачі мають вирішувати питання, яку частку доходу споживати сьогодні і скільки заощадити, щоб споживати завтра. Розв'язуючи це питання, вони постають перед міжчасовим бюджетним обмеженням, яке визначає сукупні ресурси, наявні для споживання сьогодні та в майбутньому.

Для спрощення аналізу міжчасового бюджетного обмеження припустімо, що [14]:

1. Споживач живе лише у двох періодах: перший – молодість, другий – його старість. У першому періоді дохід споживача становить Y1 а споживання – С1; у другому, відповідно, Y2 і С2.

2. Споживач має змогу необмежене переміщувати свій дохід між обома періодами свого життя. Дохід першого періоду він може переміщувати за допомогою заощадження для споживання в другому періоді, а дохід другого через отримання позики переміщувати для споживання у першому. Тому споживання в будь-якому періоді може перевищувати або бути нижчим за рівень доходу відповідного періоду.

3. Заощадження (S) здійснюють лише у першому періоді, бо вони недоцільні в другому, оскільки третього періоду життя не буде. Якщо споживання у першому періоді перевищує дохід цього періоду, то споживач узяв позику, і заощадження є від'ємними. Якщо споживання у першому періоді менші від доходу цього періоду, то заощадження додатні.

4. Інфляція відсутня, і тому всі змінні є реальними; наприклад, номінальні процентні ставки збігаються з реальними. Водночас припустімо, що процентна ставка за одержання позики дорівнює процентній ставці за заощадження.

5. Згідно з припущенням, заощадження здійснюються лише у першому періоді:

S = Y1 – С1.

Отже, споживання у другому періоді дорівнює доходові другого періоду плюс заощадження та процент на них. Якщо заощадження від'ємні, то споживання у другому періоді буде меншим за дохід цього періоду.

С2 = S + Sr + Y2 = S (1 + r) + Y2,

де r – реальна процентна ставка.

Підставимо в рівняння, що виражає обсяг споживання у другому періоді, значення S, яке дорівнює (Y1 – С1), і отримаємо:

С2 = (Y1 – С1) (1 + r) + Y2.

Відкриємо дужки і перенесемо у ліву частину рівняння усі його члени, які описують споживання:

(1 + r) С1 + С2 = (1 + r) Y1 + Y2.

Поділимо обидві частини рівняння на (1 + г) і маємо:

Ми отримали типовий вираз запису міжчасового бюджетного обмеження споживача. (1 + r) є не що інше, як множник нарощування, про який мова йшла вище. Інакше кажучи, (1/1 + r) – це той обсяг споживання у першому періоді, від якого споживач повинен відмовитися задля отримання одиниці споживання у другому періоді.

Отже, сукупне споживання в обох періодах (споживання в першому періоді плюс дисконтований обсяг споживання у другому) дорівнює сумі доходу першого та дисконтованого доходу другого періоду. Максимальний обсяг споживання у першому періоді становить С1 = Y1 + Y2 / (1 + r). Цей обсяг мав би місце тоді, коли споживач перемістив би увесь дохід другого періоду для споживання у першому. І максимальний обсяг споживання у другому періоді становить С2 = (1 + r) Y1 + Y2. Цей обсяг передбачає, що весь дохід першого періоду заощаджується і споживається у другому.

Тепер відкладемо по горизонтальній осі споживання в першому періоді, а по вертикальній – у другому. Нехай точка А на горизонтальній осі позначає максимальний обсяг споживання в першому періоді – Y1 + Y2 / (1 + r), а точка В на вертикальній осі – максимальний обсяг споживання у другому періоді – (1 + r) Y1 + Y2. З'єднаємо ці дві точки і отримаємо бюджетну пряму (рис. 2.2).

Рис. 2.. Бюджетне обмеження споживача [19, 116]

Бюджетна пряма, або бюджетне обмеження, показує різні комбінації обсягів споживання індивіда у двох періодах, які досяжні за даних рівнів його доходу. Для споживача досяжні усі точки, що лежать на бюджетній прямій і ліворуч від неї. У точці Е обсяг споживання у кожному періоді точно дорівнює величині доходу споживача у