цьому періоді. Інакше кажучи, відсутні переміщення доходу між періодами – немає ні заощаджень, ні позик. Якщо споживач вибирає точки на відрізку АЕ, то він бере в позику, тобто переміщує дохід другого періоду для споживання в першому. У цьому разі споживання в першому періоді перевищує дохід першого періоду, а заощадження є від'ємними. Якщо споживач вибирає точки на відрізку BE, то споживання у другому періоді перевищує дохід цього періоду. Комбінації споживання на відрізку BE означають, що особа у першому періоді споживає не весь дохід, а заощаджує частину його для використання у другому. Комбінації споживання індивіда в обох періодах можуть визначатися усіма точками, які лежать у межах трикутника BOA, наприклад точкою F. Точки, які лежать праворуч від бюджетної прямої, наприклад точка Р, не доступні для споживача, оскільки його ресурси недостатні для такої комбінації споживання в обох періодах. Згідно з концепцією міжчасового вибору, споживач обирає таку точку на бюджетній прямій, яка максимізує його споживання в обох періодах. Для дослідження цієї точки використовують інструментарій кривих байдужості.
Отже, на відміну від Кейнса, який вважав, що поточне споживання особи визначається головно її поточним доходом, з моделі Фішера випливає, що споживання визначається доходом, який споживач сподівається отримувати упродовж усього свого життя.
2.3. Гіпотеза життєвого циклу та гіпотеза постійного доходу
Франко Модільяні розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою життєвого циклу. Ця модель, як уже зазначалося, ґрунтується на концепції міжчасового вибору споживача: індивіди планують свої споживання і заощадження на тривалий період, щоб якнайкраще розподілити ресурси для споживання впродовж усього життя. Один із постулатів цієї концепції полягає в тому, що раціональні споживачі хочуть підтримувати приблизно однаковий рівень споживання протягом свого життя, а видатки на споживання надходять із заробленого трудового доходу та майна. Крім того, гіпотеза життєвого циклу враховує ту обставину, що доходи людей різко знижуються з виходом на пенсію. Для підтримання однакового рівня споживання упродовж життєвого циклу потрібно заощаджувати у трудовому періоді. Тому на момент виходу на пенсію люди володіють найбільшим обсягом майна, яке вони використовують для споживання у пенсійному періоді.
Розглянемо поведінку молодого споживача, який щойно приступив до праці. Він надіється, що тривалість його життя становитиме L років і що він працюватиме R років. Щорічний трудовий дохід нашого споживача становить Y.
Для простоти аналізу спочатку абстрагуємося від майна, яке створене внаслідок заощаджень. Для підтримання однакового рівня споживання протягом життя наш індивід має розподілити свої ресурси між L роками сподіваного життя. Його ресурси для споживання становлять RY, а споживання протягом життєвого циклу – CL. Споживання упродовж життєвого циклу повинно дорівнювати ресурсам за весь життєвий цикл [19, 117]:
CL = RY.
Поділимо ресурси для споживання на тривалість життєвого циклу і отримаємо річний обсяг споживання:
Із цього рівняння випливає, що кожного року певна частка заробленого доходу споживається і вона дорівнює відношенню трудового періоду до сподіваної тривалості майбутнього життя. Водночас певну частку заробленого доходу споживач повинен заощаджувати:
Заощадження у трудовому періоді, коли особа працює і заробляє дохід, дорівнює частці трудового доходу, яка визначається відношенням пенсійного періоду до усього життєвого циклу. Ці заощадження особа використає для споживання упродовж пенсійного періоду життя, коли вона уже не працює. Отже, (Y – C)R дорівнює C(L – R).
Заощадження у трудовому періоді становлять активи, або майно, споживача. Вони досягають максимуму в момент виходу на пенсію. Відтак майно споживача зменшується, бо індивід використовує його для оплати споживання у пенсійному періоді. Позначимо майно через W. Максимальний обсяг майна споживача становить [19, 118]:
Wmax = C(L – R).
Гіпотеза життєвого циклу передбачає, що особа заощаджує, коли її дохід вищий за середній упродовж життєвого циклу, і використовує заощадження для споживання, коли її дохід менший за середній.
Тепер у нашому аналізі моделі життєвого циклу врахуємо майно. Припустімо, що споживач перебуває у певній точці свого життя Т і що він володіє майном W. Споживач ще може заробити (R – Т)Y трудового доходу і сподівається прожити (L – Т) років. Отже, його ресурси для споживання складаються із майна W та трудового доходу, який він може заробити: (R – Т)Y. Звідси:
C (L – T) = W + (R – Т) Y.
Отже, річний обсяг споживання дорівнює:
де a – гранична схильність до споживання майна;
b – гранична схильність до споживання доходу.
Припустімо тепер, що деяка особа має тепер 40 років, а її трудове життя почалося з 20 років. Ця особа сподівається прожити до 80 років і планує вийти на пенсію у 65 років. Отже, її трудовий період становить 45 років (R = 65 – 20), а життєвий цикл – 60 років (L = 80 – 20). Припустімо також, що її дохід становить 20 000 грн. за рік.
Обчислимо граничну схильність до споживання майна і граничну схильність до споживання доходу:
Нехай майно споживача становить 50 грн. Отже, згідно з моделлю життєвого циклу, річний обсяг споживача становитиме:
С = 0,025 · 50 000 + 0,625 · 20 000 = 13 750 грн.
Якщо всі індивіди так планують своє споживання, то сукупна функція споживання така сама, як і функція споживання для окремої особи. Згідно з гіпотезою життєвого циклу, функцію споживання для національної економіки можна записати так:
С = aW + bY.
Гіпотеза життєвого циклу розв'язує загадку споживання. Отож знайдемо середню схильність до споживання, поділивши цю функцію споживання на Y:
Якщо відношення майна (W) до