Зобразимо залежність між споживанням і доходом, яку передбачає модель життєвого циклу, графічно. У короткостроковому періоді, коли величина майна постійна, функція споживання у моделі життєвого циклу нагадує кейнсіанську. Проте зі збільшенням майна у довгостроковому періоді ця функція переміщується вгору (рис. 2.3). Це переміщення утримує середню схильність до споживання незмінною, коли дохід збільшується. Середня схильність до споживання (АРС = C/Y) дорівнює нахилові лінії, проведеної від початку координат до точки на функції споживання. Ось у такий спосіб модель життєвого циклу розв'язує загадку споживання.

Рис. 2.. Функція споживання у моделі життєвого циклу [19, 120]

Економісти нині вважають, що найпростіша модель життєвого циклу не повністю пояснює поведінку споживача. Річ у тім, що люди заощаджують у молодшому віці не лише для підтримання рівня споживання після виходу на пенсію, а і з інших мотивів, зокрема бажання залишити певне майно своїм нащадкам тощо.

Мілтон Фрідман розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою постійного доходу. Ця модель виходить з того, що особа, визначаючи обсяг свого споживання, бере до уваги не свій поточний дохід, а постійний дохід.

Постійний дохід – це та величина доходу, яку споживачі надіються отримувати у майбутньому, враховуючи своє майно та зароблений нині дохід. Частина поточного доходу нерідко є тимчасовою, і індивід не розраховує на неї у майбутньому. Отже, тимчасовий дохід – це та частина поточного доходу, яку люди не сподіваються отримувати у майбутньому. Прикладом тимчасового доходу є виграш у лотерею або надходження фермера у даному році внаслідок сприятливих для нього цін тощо.

Постійний дохід – це середній дохід, а тимчасовий – відхилення від середньої величини доходу. Згідно з гіпотезою постійного доходу, люди орієнтуються на постійний дохід: заощаджують і беруть позики для зрівноважування споживання у відповідь на тимчасові зміни у доході.

У найпростішій формі гіпотезу постійного доходу можна записати так:

С = aYn

де а – константа, що визначає частку постійного доходу, яка споживається;

Yn – постійний дохід.

Отже, згідно з гіпотезою постійного доходу, споживання змінюється у тій самій пропорції, що й постійний дохід. Зі збільшенням постійного доходу особи на 10 % обсяг її споживання також зросте на 10 %.

З гіпотези постійного доходу випливає, що кейнсіанська функція споживання використовує хибну змінну. Споживання, згідно з цією гіпотезою, визначається не поточним, а постійним доходом.

Гіпотеза постійного доходу також дає змогу пояснити загадку споживання. Поділимо обидві частини функції споживання на Y.

APC = C/Y = aYn/Y.

Отже, з цієї моделі випливає, що середня схильність до споживання залежить від відношення постійного доходу до поточного. Коливання доходів із року в рік здебільшого зумовлюється змінами тимчасового доходу. Тому середня схильність до споживання знижується у роки з високими доходами. Проте у тривалому періоді коливання доходу відображають зміни його постійного компонента, тому середня схильність до споживання є стабільною.

Сьогодні економісти вважають, що обсяг споживання визначають декілька чинників. В аналітичній економії і досі триває полеміка щодо відносної важливості цих чинників, вагомості їхнього впливу на обсяг споживання.

Розділ 3. Чинники споживання і заощадження, не пов'язані з поточним доходом

Спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний використовуваний дохід, а й на інші чинники. Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження. До таких чинників передовсім належить дохід у тривалій перспективі, або майбутній сподіваний дохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть. Наприклад, якщо людина виграла 50 000 грн. у лотерею, вона не використає відразу всі ці гроші за рік. Натомість додатковий дохід скоріше за все буде розподілено на всю решту років життя.

Більшість людей прагнуть підтримувати однаковий рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання вгору.

Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількості домогосподарств. Однак здебільшого величина їхнього багатства змінюється з року в рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функцій споживання і заощадження.

У сучасному суспільстві існують й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня використовуваного