(за умови незмінного попиту) ставка зменшується.

3. Графік 2 відображає зв'язок між ставкою процента та

попитом на інвестиції: коли ставка зменшується, інвестиції

збільшуються.

4. Графік 4 демонструє зв'язок між інвестиційними вит-

ратами та обсягами випуску. При збільшенні інвестиційних вит-

рат можна забезпечити виробництво на рівні Yf, що гарантує

повну зайнятість.

Розглянемо тепер кожен етап "кейнсіанської логіки". Все

в ній, як зазаначалось, розпочинається з рівноваги на грошо-

вому ринку і формування ставки процента. Остання роз-

глядається як особлива ціна грошей. Ставка процента визначає

поведінку не лише тих людей, що беруть у борг, але й тих, які

не позичають коштів. Адже й пред останніми постає проблема:

тримати гроші як такі чи надати їм іншої форми ( покласти на

ощадні рахунки, купити акції чи облігації). Оскільки є

альтернатива використання грошей у такий спосіб, що вони

дають доход (процент), то останній є альтернативною вартістю

утримання грошей у готівковій формі. Якщо ставка процента

зменшується, то люди готові тримати більше грошей, попит на

них збільшується; і, навпаки, коли ставка збільшується, попит

на гроші зменшується.

Оскільки ставка процента - це ціна грошей, а ринкова

ціна формується взаємодією попиту та пропозиції, то важливо

визначити зміст цих чинників. Попит визначається потребою в

грошах для здійснення угод, для забезпечення себе на "чорний

день", придбання акцій, облігацій з метою отримання доходів

на певну суму. Пропозиція визначається політикою центрального

банку, активністю комерційних банківських установ та бажанням

споживачів та підприємців брати гроші в кредит.

Якщо ставка процента встановлюється на рівні, що переви-

щує рівноважний, то власники грошей перерозподіляють їх на

користь тих форм, які приносять вищий процент. З часом саме

це зменшує попит і, відповідно, ставку процента.

Головна мета грошової політики, за кейнсіанським уяв-

ленням, - це зміна пропозиції грошей з метою вплива на ставку

процента. Зробити це можна різними шляхами: зміною норми

банківських резервів та залікової ставки процента або через

операцію на відкритому ринку (купівлю-продаж облігацій дер-

жавного боргу).

Наслідком змін у грошовій пропозиції стають зміни мак-

роекономічних показників: випуску, зайнятості, цін. Зменшення

ставки процента спричиняє збільшення інвестицій і це може

сприяти забезпеченню випуску на рівні повної зайнятості.

Прихильники кейнсіанського підходу, як уже зазначалось,

розглядають грошову політику як другорядну порівняно з

фіскальною. Вони тлумачать причини недосконалості грошової

(монетарної) політики тим, що існують певні обмеження впливу

грошової пропозиції на ставку процента - нарівень інвестицій.

Обмеження впливу грошової пропозиції на ставку процента

пояснюють явищем, що дістало назву "пастка ліквідності". Гра-

фічно це явище може бути проілюстроване у такий спосіб (гра-

фік 1):

s s

i M1 M2

D

ie E D

пастка ліквідності

M1 M2 M

Графік 1

Поясненя до графіка 1:

1. На графіку показано, що крива попиту на гроші має два

відрізки: "нормальний" DE, на якому ставка процента виявляє

залежність від попиту, і "особливий" ED, на якому рівень про-

цента не залежить від попиту.

2. На другому відрізку, як би незмінювалась пропозиція

грошей, ставка процента лишається незмінною.

"Пастка ліквідності" виникає тоді, коли ставка процента,

досягнувши критично-мінімального рівня, надалі перестає зни-

жуватись. І зміна пропозиції грошей тоді вже не має на неї

жодного впливу. Це трапляється тому, що люди виявляють бажан-

ня тримати всі додаткові гроші у готівці, не звертаючи уваги

на рівень процента. Коли ставка проценту занадто мала,

альтернативна вартість утримання грошей на руках низька, і

власники тримають гроші, очікуючи збільшення процента. По-

дальше зростання грошової пропозиції поглинається ринком без

зменшення ставки процента. Отже, грошова пропозиція лише до

певної межі може впливати на ставку процента.

Кейнсіанці також вважають, що навіть тоді, коли ми ще не

потрапили до "пастки ліквідності", обмеження грошового попиту

можуть бути пов'язані з певними передбаченнями підприємців і

домогосподарств.

Якщо підприємці з причини загального скорочення вироб-

ництва не сподіваються збільшення прибутковості капіталовкла-

день, то і "дешеві" гроші (за умови невисокої ставки про-

цента) не спонукають їх до інвестицій. Домогосподарства (спо-

живачі) також скорочують свої потреби у кредитах, коли існує

невизначеність майбутніх доходів. Отже, з певних умов зни-

кають гарантії того, що низька ставка процента стимулюватиме

попит на кредити, більші інвестиції і сукупні витрати. Тобто

у певних межах інвестиційний попит стає нееластичним. Зоб-

разимо це графічно (графік 2):

i D

відрізок нееластичного

E попиту на інвестиції

i2

I1 I

Графік 2

Пояснення до графіка 2:

1. На графіку показано, що не завжди нижчий процент (пе-

рехід від і1 до і2) стимулює збільшення інвестицій.

2. паралельний до вертикальної осі відрізок кривої попи-

ту на інвестиції DE називається відрізком нееластичного попи-

ту.

Характеристика монетаристської моделі.

Монетаристські висновки щодо грошової політики грун-

туються на відомому вже нам рівнянні M * V = P * Y. З рівнян-

ня випливає, що коли грошова пропозиція М зростає, то ціни Р

чи випуск Y повинні також зростати, або ж швидкість обертання

грошей V має зменшуватись.

Монетаристи виходять з того, що при збільшенні М існує

невелика імовірність зростання V. Адже, за їхньою аргумен-

тацією, швидкість обертання грошей V залежить перед усім від

звичок людей у користуванні грошима та структури грошового

ринку (використовуваних грошових засобів). Якщо це так, то

при збільшенні М мають зростати саме сукупні витрати (P*V).

У поглядах монетаристів на динаміку Y існують певні

розбіжності. Якщо частина прихильників цієї теорії виходить з

можливості зміни Y під впливом М, то інші, навпаки, вважають,

що не лише V, а й Y є стабільним. Якщо це так, то із монета-

ристської формули випливає, що зростання М втілюється лише у

збільшенні загального рівня цін Р, тобто існує безпосередній

зв'язок між кількістю грошей та інфляцією.

На чому грунтуються погляди тих, що вважають Y відносно

стабільною величиною? Вони виходять з того, що випуск зале-

жить від виробничих можливостей, зайнятості населення (з ура-

хуванням природного рівня безробіття). Отже, збільшення М, не

впливаючи на Y, лише збільшує Р. Графічно це має такий вигляд

(графік 3):

P