банків, які приймають депозити та надають кредити. Розглянемо

той бік економічної діяльності держави та банків, що має

відношення до складових формули грошової пропозиції. Це -

емісія, операції на відкритому ринку та створення банківських

депозитів.

До емісії, або друкування нових грошей, уряд вдається

тоді, коли він виявляється неспроможним організувати ефек-

тивне оподаткування і забезпечує державні витрати за рахунок

"карбування монет". "Карбуючи монети", тобто випускаючи в

обіг додаткові гроші, уряд, "знімає" інфляційний податок.

Операції центрального банку на відкритому ринку охоп-

люють пов"язану із скуповуванням у населення попередньо про-

даних йому облігацій. При скуповування здійснюється збільшен-

ня грошової пропозиції за рахунок тих резервів, що збер-

ігаються у центральному банку. У разі продажу державних

облігацій грошова пропозиція зменшується, оскільки з обігу

вилучається певна кількість готівки.

За мірою ліквідності розрізняють два крайні види дер-

жавних цінних паперів: консолі та казначейські векселі.

Консоль - це державний цінний папір з низькою

ліквідністю, щодо якого держава не гарантує викупу. Однак

власникові консолі гарантується щорічна фіксована сума до-

ходу. Консоль може бути у будь-який час продана на ринку, але

ніхто напевне не знає, якою буде її продажна ціна у конкретний

час.

Казначейський вексель - це цінний папір, що є корот-

котерміновим (на 3, 6, іноді 12 місяців) зобов"язанням дер-

жави викупати вексель за ціною, вищою, ніж ціна продажу.

Регулювання грошової пропозиції в операціях на відкрито-

му ринку здійснюється шляхом визначення обсягу продажу цінних

паперів, термінів обов"язкового викупу, розмірів доходу, що

його має отримати власник цінного паперу.

Банківські депозити. Завдяки існуванню системи час-

ткового резервування, банки, збираючи гроші на поточних ра-

хунках, стають творцями грошей.

У розвиненій ринковій системі потоки надходжень коштів

до банку, з одного боку, і обсяг наданих ним кредитів - здру-

гого приблизно балансуються. Але для запобігання ситуаціям,

коли банк не може повернути гроші вкладникам на їхню вимогу,

здійснюється резервування частини надходжень. Розглянемо мо-

дель, яка пояснює роль банків у створенні грошей.

Припустимо, що є два банки, котрі приймають поточні де-

позити та надають кредити. До першого банку надійшло від

вкладника 200 грошових од. Ці гроші, за виключенням резерву,

було надано у кредит. Нехай обо"язкова норма резервів для

всіх банків країни становить 20%. Баланс першого банку матиме

такий вигляд:

Актив Пасив

R 40 Dep 200

K 160

Активи - це всі кошти, якими володіє банк. У нашій

(спрошеній) схемі активи банку зведено до обов"язкових ре-

зервів R та наданні кредитів К. Крім них до активів банку мо-

жуть належати гроші в касі, на кореспондентських рахунках у

центральному банку, на рахунках у інших банках, гроші, вкла-

дені в акції та іншу господарську діяльність, основні кошти.

Пасиви - це все те, що є джерелом активів. У наведеній

схемі пасиви банку зведено до поточних депозитів. Крім того,

до пасивів належать: статутний фонд банку, кореспондентські

рахунки інших банків, строкові депозити, отримані кредити та

власний прибуток.

Нехай перший банк надав кредит клієнтові, який відніс

отримані гроші до другого банку. Баланс другого банку матиме

вигляд:

Актив Пасив

R 32 Dep 160

K 128

Отже, діяльність першого банку збільшила пропозицію гро-

шей до 200 + 160 = 360, а другого - до 360 + 128 = 488. Якщо

клієнт, що отримав кредит у другому банку, не поклав його до

третього, а скористався ним у готівкових розрахунках, то має-

мо таку структуру грошової пропозиції:

М = 128 Cur + (200 + 160) Dep

Розглянувши спрощену модель створення банками грошей, ми

фактично включили до аналізу такий важливий засіб грошової

політики, як норма банківських резервів.

Аналіз процесу створення грошей банками, зокрема зас-

відчує, що грошова база В, тобто гроші на руках у населення

та у резервах банків, і грошова пропозиція М - це різні речі.

Випустивши в обіг певну кількість грошей, можна отримати в

кілька разів більшу пропозицію.

Розглянемо модель, у якій зміст грошової зміна грошової

пропозиції - пов"язана з трьома змінними: грошовою базою В,

обов"язковою нормою резервів NR = R / Dep та поділом доходів

населення на гтівку і банківські депозити ND = Cur / Dep.

Перша та друга змінні є засобами грошової політики держави.

Третя змінна, що показує, наскільки населення надає перевагу

триманню грошей у готівковій формі порівняно з депозитною, не

є інструментом державного регулювання, оскільки складається

під впливом безлічі ринкових чинників.

Грошова пропозиція залежить від грошової бази (В) та

коефіцієнта ND+1 / NR+ND, який є грошовим мультиплікатором.

Який характер має ця залежність?

Зв"язок між грошовою пропозицією і грошовою базою прямо

пропорційний, між грошовою пропозицією і нормою банківських

резервів - обернено пропорційний: чим нижча норма резервів,

тим більшою є здатнсть банків до кредитуваня, тим відповідно,

більша грошова пропозиція. Зв"язок між коефіцієнтом розподілу

доходів на готівку та депозити і грошовою пропозицією обер-

нений: чим нижчим є коефіцієнт, тим більше населення робить

поточних вкладів, отже, тим більшими можливостями щодо ство-

рення грошей володіють банки, і відповідно, тим більшою є їх

пропозиція:

C

D M

D

Ми розглянули три елементи грошової політики: емісію,

операції центрального банку на відкритому ринку та норми

банківських резервів. Існує і четвертий інструмент - залікова

ставка процента. Заліковою називають ставку, під яку цен-

тральний банк надає кредити комерційним банкам. Останні

вдаються до кредитів центрального банку, якщо їм не вистачає

коштів до втконання вимог стосовно формування резервів або

коли вони мають обмежені можливості кредитування клієнтів.

Кредит комерційного банку в центрального з метою приведення у

відповідність резервів з визначеною центральним банком нормою

називається адапційним. Найчастіше він буває корот-

котерміновим. Зі зменшенням залікової ставки зростає зац-

ікавленість банків у придбанні кредитів, зі збільшенням - па-

дає.

4. Коли державний бюджет зводиться з дефіцитом, Каз-

начейство випускає облігації, щоб отримати гроші для сплати

державних боргів.

Покупцями облігацій Казначейства можуть бути:

- Центральний банк;

- комерційні банки;

- домашні господарства;

- іноземці (як приватний, так і суспільний сектор).

Купівля Центральним банком державних боргових зобов-

"язань називається монетизацією