зація бюджетного дефіциту призводить до інфляції.

Існує три способи фінансування бюджетного дефіциту

(Dg - D ):

- шляхом збільшення кількості грошей високої ефек-

тивності ((Mh - Mh ) > 0, тобто емісія);

- шляхом збільшення облігацій казначейства у населення

((Dp - Dp ) > 0);

- шляхом скорочення валютних резервів Центрального банку

((E(Bc - Bc )) < 0);

Dg - D = (Mh - Mh ) + (Dp - Dp ) + (E(Bc - Bc ))

Таким чином для покриття бюджетного дефіциту держава мо-

же друкувати гроші, робити позики або витрачати свої валютні

резерви.

У країнах з високою інфляцією населення, як правило, не

купує нових державних боргових зобов"язань, валютні резерви

Центрального банку вичерпані, тому держава фінансує дефіцит

бюджету шляхом емісії.

5. Основною метою грошово-кредитного регулювання є досяг-

ненн загального рівня виробництва, що характеризується повною

зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика

полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукуп-

ного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час еко-

номічного спаду кредитно-грошова політика полягає у

збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під

час інфляції, навпаки, - в обмеженні пропозиції грошей для

обмеження витрат.

Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне

спрямування і є виразом монетарної політики.

Виділяючи країни по степені і типу державного втручання в економіку перш за все цікаво які економічні наслідки при різних формах державного втручання. Наприклад, в одних випадках такого втручання може сприяти підвищенню економічної ефективності (японська і німецька моделі), в інших випадках (модель третього світу) – зниження ефективності і збільшення нерівності в доходах. В останньому випадку регулювання суттєво обмежує внутрішню конкуренцію, а протекціоністські міри закривають економіку від міжнародної конкуренції, підтримуючи тим самим утворення монопольної влади. Разом з тим державне втручання, яке спостерігається в скандінавській моделі, може знизити безробіття, забезпечити основні потреби всіх громадян, зменшити забруднення навколишнього середовища,сприяти утворенню достатньо егалітарного (зрівняльного) суспільства. Але в той же час в цій моделі також буде виникати проблема вибору між ростом видатків в державному секторі і економічною ефективністю. Це буде відбуватися недивлячись на те, що в цілому функціонування економіки може бути задовільним при дотриманні основних умов макроекономічної стабільності. Степінь розуміння студентаи наслідків державного втручання буде залежити від їх знань макроекономічних і мікроекономічних принципів принципів, включаючи розуміння недоліків ринку, вплив зовнішніх ефектів і раціональний розподіл товарів і послуг.

Посилення контролю держави над грошовою і кредитною сис-

темами визначається тим, що їй належить центральний банк

країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регу-

лювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість ви-

користання кредитно-грошової системи для впливу на банківські

операції як підприємців, так і всього населення.

Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики

є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту.

Перше забезпечується так званими операціями на відкритому

ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге -

обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень

банківського проценту регулюється грошова маса.

Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати гро-

шову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном хо-

ваються купівля і продаж державних облігацій на відкритому

ринку.

Для збільшення кількості грошей в обігу і стимулювання

підприємницької діяльності центральний банк починає скупову-

вати облігації державної позики у комерційних банків і насе-

лення. Коли виникає потреба зменшити грошову масу і тим самим

стримати ділову активність, центральний банк починає активно

продавати державні цінні папери. Таким чином, через відкритий

ринок цінних паперів регулюється кількість грошей в обігу.

Облігації державної позики випускаються в обіг і для

вирівнювання дефіцитного державного бюджету. Продаючи

облігації, держава стає боржником, виплачуючи по них

відповідний процентний доход.

Що змушує комерційні банки і населення йти на купівлю

державних цінних паперів або продавати їх? Справа у тому, що

ціна (курс) облігації і процентні виплати на неї визначаються

попитом і пропозицією на ринку облігацій і знаходяться в

оберненій залежності: коли зростає пропозиція облігацій

(центральний банк випускає їх на ринок), їх курс падає, а

процентний доходж на них зростає (держава підвищує рівень

процентної ставки), що спонукає банки і населення купувати

облігації; коли ж зростає попит на них (держава скуповує свої

облігації), ситуація змінюється - курс облігації зростає, а

процентний доход на них зменшується, що й спонукає тримачів

облігацій їх продавати.

Через продаж і купівлю своїх облігацій держава частково

регулює й безготівкову грошову масу, але все ж основним мето-

дом регулювання останньої є зміна обов"язкової резервної нор-

ми покриття, яку центральний банк встановлює для комерційних

банків.

Основна маса безготівкових грошових засобів зосеред-

жується на поточних (чекових) банківських рахунках. Щоб вида-

ти засоби, які зберігаються на поточних рахунках, в чековий

кредит (здійснити чекову емісію), банк повинен мати відпов-

ідний резерв для покриття даного кредиту. Визначену частку

зобов"язань по вкладах, які комерційний банк повинен тримати

в резерві, називають обов'язковою резервною нормою покриття.

Вона визначається за формулою:

Обов'язкові резерви комерційного банку

Резервна норма = -------------------------------------- * 100

Сума поточних вкладів

Тобто, якщо комерційний банк має поточних вкладів на су-

му 2 млн. дол., а центральний банк встановив резервну норму

на рівні 20%, то комерційний банк зобов'язаний тримати в ре-

зерві 400 тис. дол. (20% від 2 млн. дол.). Обов'язкові резер-

ви комерційних банків розміщуються в центральному банку; вони

завжди часткові, адже резервна норма, як правило, складає

10-20% від суми поточних вкладів.

Уся сума поточних вкладів комерційних банків утворює

фактичні резерви, а різниця між фактичними і обов'язковими

резервами - надлишкові резерви, які і застосовуються для кре-

дитної емісії (випуску в обіг безготівкових чекових грошей).

Кожен комерційний банк визначає обсяг кредитної емісії, вихо-

дячи із суми надлишкових резервів.

Проте центральний банк регулює й суму надлишкових ре-

зервів через випуск державних цінних паперів (облігацій).

Якщо комерційний банк скуповує державні облігації, він вико-

ристовує для цього свої надлишкові резерви, зменшуючи, таким

чином, можливості кредитної емісії.

В цілому по