Розглянемо, як чинне законодавство визначає поняття „інвестиція".

Відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991р. №1560-ХІІ „інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект" [4,ст.І]. Але на думку Ревуцької Н.П. Н [24 c.55-56], дещо неточним є здійснення інвестицій з метою одержання соціального ефекту. Цей ефект досягається не від прямих інвестицій в підприємництво, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності і відповідних надходжень до держбюджету, що використовується для фінансування соціальних програм.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994р. Ж334/94-ВР визначає інвестування як „господарську операцію, що передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно" [5, ст І].

Господарський кодекс України від 16 січня 2003р.№436-V, який набрав чинності з 1 січня 2004р., під інвестиціями у сфері господарювання розуміє „довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Законодавець не змінює підходів до цього визначення, кажучи про іноземні інвестиції: згідно із Законом України від 19 березня 1996р. №93/96-ВР „Про режим іноземного інвестування", іноземні інвестиції являють собою „цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту" [6].

Таким чином, незалежно від країни походження, інвестиції працюють на інвестора, тобто на суб'єкта господарської діяльності, який, роблячи внесок у розвиток підприємства, прагне отримати результат, що спрацює насамперед на його власний бюджет або імідж.

Відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність", до майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, належать: грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності; майнові права, що випливають з авторського права, навички та інші інтелектуальні цінності; сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, що оформлені в вигляді технічної документації навичок і виробничого вміння, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнаннями, а також інші майнові права та цінності [4,ст. 1 ].

Загальні правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні, поряд із основними принципами, зафіксовані в Законі „Про інвестиційну діяльність" [4, ст.2].

Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.

Добровільний характер інвестування.

Економічна захищеність інвестицій з боку держави.

Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.

Щодо об’єктів інвестиційної діяльності, то згідно Закону „Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права[4,ст.4].

До суб'єктів інвестиційної діяльності Законом „Про інвестиційну діяльність" віднесені інвестори і учасники [4,ст.5]. Ними без будь-яких застережень можуть бути як громадяни і юридичні особи України, так і іноземні громадяни та юридичні особи, і самі держави, Ідо приймають рішення про вкладення власних, запозичених і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців (якщо вони купують страхові полюси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.д.), а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатись в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.[11, ст.12-14]

Суб'єктом інвестиційної діяльності є держава через свої інституції; господарчі товариства (компанії) і корпорації; фінансово-кредитні установи; інші функціональні учасники. [16, с.6] (рис 1)

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк. Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації, таких, як оборонна галузь, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали тощо.

В перехідний період функції інвестора в соціальній сфері також повинні залишитися за державою. Деякі виробництва сільського господарства (особливо збиткові) також повинні інвестуватись з держбюджету. Цей антиринковий захід може бути скасований лиш розвитком приватизації в сільському господарстві і насиченням ринку його продукцією.[15,с.65-66]

При активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти в розвиток виробництва, доцільність яких обумовлюється необхідністю прискореного розвитку економіки. Таке інвестування може здійснюватись державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземні. Організаційні форми такої діяльності можуть бути різноманітні: консорціуми, холдинги, корпоратизовані підприємства та акціонерні товариства тощо.

До форм побічного впливу держави на інвестиційну діяльність можна віднести наступні: державне кредитування, державні позики, роздержавлення і приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, ліцензування і квотування, державний лізинг,