Держава здійснює захист національного інвестиційного ринку шляхом митної і податкової політики, тим самим заохочує розвиток національного виробництва, експорт товарів, прагне залучити іноземні інвестиції.

Кредитно-інвестиційна політика здійснюється державою через Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені грошові ресурси. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію.

Політика кредитної експансії проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон'юнктуру ринку, розширити обсяги виробництва, збільшити зайнятість тощо. Впродовж 1996-1997 років Національний банк України проводив політику кредитної експансії через зниження облікової процентної ставки, що призвело до збільшення питомої ваги довгострокових кредитів, зростання інвестицій. В лютому 1997р. облікова ставка НБУ була знижена до 25%, а в серпні — до 18% [24, с.56]

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів до вкладання коштів в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

Держава через національний банк проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж і купівлю державних цінних паперів. В 1995 році НБУ вперше здійснив випуск державних облігацій строком на 1 рік, номінальною вартістю 100 млн. крб.. під 140% річних. 1996 рік можна оцінити як перший повний рік функціонування українського ринку цінних паперів [13].

Центральні банки справляють істотний вплив на інвестиційну діяльність через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Норми обов'язкових резервів для комерційних банків встановлюються в вигляді певного процента від суми депозитів, які в Центральному банку зберігаються на їхніх рахунках. Збільшення норм обов'язкових резервів призводить до зменшення кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частки довгострокових кредитів.[22, с.114-115]

Суттєвий вплив на розширення інвестиційної діяльності має забезпечити Фонд державного майна України, на який покладено завдання щодо розробки проектів і контролю державних програм приватизації, зміни в процесі приватизації форм власності, В Україні на 1996р. надходження від приватизації до державного та муніципального бюджетів склали 2425 млн.грн. За дев'ять місяців 2004р. надходження коштів від приватизації об'єктів держвласності склало 33368,5 млн.грн. [ 14, с.31 ].

Також значний вплив на інвестиційну діяльність мають позабюджетні фонди, через які держава формує додаткові джерела фінансування: Державний Інноваційний фонд, Фонд сприяння зайнятості. Пенсійний фонд.

Держаний інноваційний фонд створено для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки.

Дійовим суб'єктом інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою є її фінансово-кредитна система, до якої входять банківські та небанківські установи.

Банки в інвестиційній діяльності поряд з традиційними функціями кредитно-розрахункового і касового обслуговування, депозитними операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження операцій з цінними паперами, інвестиційного кредитування, проектного фінансування, довірчих операцій.[23, с.25-26]

За ринкових умов банківська діяльність часто поєднується з діяльністю страхових компаній. Банки можуть надавати послуги своїм клієнтам щодо страхування і перестрахування інвестицій.

В Україні поступово формується система небанківських фінансово-кредитних установ. Починаючи з 1994р. діє Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затверджене Президентом. Відповідно до цього положення інвестиційні інституції, що створюються в Україні, мають забезпечити функціонування фондового ринку [2].

Інвестиційний фонд - це юридична особа, затверджена в формі акціонерного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій і вкладає мобілізовані таким чином кошти дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять доход у вигляді і підвищення їх курсової вартості.

Інвестиційна компанія - це торгівець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів і їх розміщення.

Для створюваних діючим законодавством українських інвестиційних фондів і компаній встановленні певні обмеження [2]:

Ці інституції не можуть мати більше 5% цінних паперів одного емітента;

статутний капітал інвестиційного фонду повинен складатиме менше 2000 мінімальних заробітних плат (компанії - 50000);

засновниками фонду (компанії) вважаються юридичні і фізичні особи, частка майна в статутному фонді яких перевищує 25%.

Таким чином, в діяльності інвестиційних фондів і компаній багато спільного, їх основна мета - залучення ресурсів за рахунок випуску цінних паперів і розміщення цих ресурсів в цінні папери інших елементів, тобто ці інституції діють шляхом створення 5 використання пайових фондів.

Висновки:

Законодавче поле з питань інвестиційної діяльності розвивається
досить інтенсивно. Базовим законом, що характеризує інвестиції та
інвестиційну діяльність є Закон України „Про інвестиційну діяльність".

Дослідження нормативно-правової бази є необхідною передумовою
прийняття адекватного інвестиційного рішення. При цьому необхідно брати
до уваги всі аспекти нормативно-правового регулювання, визначати характер
і напрямки його впливу на процес інвестування а також з'ясувати ступень
корисності такого впливу з точки зору інвестора.

Інституційно-організаційні принципи впроваджуються в інвестиційний
процес за допомогою суб'єктів інвестиційної діяльності (інвестори та
учасники), якими можуть бути громадяни і юридичні особи України та
іноземних країн, а також держави в особі урядів.

РОЗДІЛ ІІІ

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАНІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

Вагомого значення проблемі інвестиційної діяльності надавав Джон Мейнард Кейнс (1883—1946), який був учнем Маршалла і разом з Пігу та Хоутрі належав до його школи. Кейнс виступив з низкою праць щодо питань циклічності розвитку. Головною з них є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936). У цій праці вже сформульовано основні принципи тієї системи поглядів, яку згодом стали називати кейнсіанством. Провідна ідея теорії Кейнса — необхідність державного регулювання капіталістичної економіки, зокрема свідомого створення макроекономічних умов для економічного зростання через формування економічних механізмів