макроекономічні показники
Система національних рахунків передба-чає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.
2.1 Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються Із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, лгито та ін.).
Відповідно до прийнятої в СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:
1) усі товари, незалежно від місця їх використання;
2) послуги, що надаються іншим шституційним одюпщям, та ін.
Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і перипковий.
Ринковий ВВ включає:
товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;
товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;
3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;
4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.
Неринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагро- мадження;
товари і послуги, що надаються безкоштовно іішіим шституцшиим одиницям і суспільству в цілому;
продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.
Нова СНР (1993 р.) з метою визначення ВВ передбачає *використання такої формули:
ВВ = РП + З1 – З2,
де РП — вартість реалізованої продукції;
31—вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за ціна-ми на момент спрямування її у запаси;
32 — вартість продукції, що була використана із запа-сів, за пінами на момент її використання.
Відповідно до такого підходу щодо визначання ВВ до вартості виробленої продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випад-ковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 р.) передбачає урахування основних положень кон-цепції доходу Дж. Хікса.
Валовий випуск неринкових послуг, що надаються сек-торами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума втрат на виробництво. Такі розра-хунки здійснюються за формулою:
ВВ = МВ + ОП +А +(П - С)
де МВ — витрати на придбання товарів та послуг для
проміжного споживання;
ОП — оплата праці працівників;
А — споживання основного капіталу (амортиза-ція);
(П – С) — чисті інші податки па виробництво, тобто
Інші валові податки за мінусом субсидій. Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:
ВВ = В1 – В2,
де В1 – відсотки, отримані банками від розміщення залу-чених ресурсів;
де В2 – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фі-нансові ресурси.
Валовий випуск страхових компанії! визначають за формулою:
ВВ = СП – СВ + В - ТСР
де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній;
СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;
В – відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструманти;
ТСР – приріст технічних страхових резервів. Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП). Що ж таке ВВП?
2.2 Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція – це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використання в процессі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг. Проміжне споживання включає:
витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, мадикаментів, спецодягу та інш.;
оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);
витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.
До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначаеться у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна "бути зменшена на цю величину.
Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності потрібно було б виключити з ВВП не тільки проміжігу продукцію, а й споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору с також проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати споживан-ня основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР, тобто за відновною вартістю. Це пов'язано з тим, що дані бухгалтерського обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того, амортизація в бухгалтерському