Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, які використовуються для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи для перепродажу.

У таблиці 3.1 подано стадії виробництва хліба, на яких створюються проміжні й кінцеві товари і послуги.

Виробництво хліба проходить кілька стадій, які, припустімо, здійснюють незалежні виробники – фермер, мірошник, пекар і бакалійник. Якби ми підсумували їхні виторги, то допустилися би помилки, яку називають подвійним рахунком. У нашому прикладі є лише один кінцевий продукт – хліб, доставлений до місця продажу. Отже, у ВВП враховуватиметься лише виторг бакалійника – 100 копійок за хлібину.

Аби уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати у ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою. Додана вартість – це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала в постачальників.

Таблиця 3.

Виторг і додана вартість (копійок за хлібину) [22, 55]

Стадії виробництва | Виторг | Вартість проміжних сировини і матеріалів | Додана вартість

Пшениця (фермер) | 30 | 0 | 30

Борошно (мірошник) | 55 | 30 | 25

Випечений хліб (пекар) | 90 | 55 | 35

Хліб, доставлений до місця продажу (бакалійник) | 100 | 90 | 10

Підсумувавши додану вартість усіх чотирьох підприємств (від вирощування пшениці аж до доставки хліба), можна точно визначити вартість хлібини. Так само, підсумувавши додані вартості, створені всіма фірмами в економіці, можна визначити ВВП, тобто ринкову вартість загального обсягу продукції. Отже, існує ще третій метод обчислення ВВП – підсумовування доданої вартості, створеної в національній економіці. Цей спосіб обчислення ВВП часто називають виробничим методом.

По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги враховують за їхньою ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість.

Приписування вартості є особливо важливим при визначенні вартості житла. Особа, що орендує житло, платить орендну плату, яка, з одного боку, виступає як видатки наймача, а з іншого – як дохід домовласника. Проте значна частина людей проживає у власних будинках. Ці люди, зрозуміло, не сплачують орендної плати домовласникові, хоча використовують таке благо, як житло. Для врахування цього обсягу послуг у ВВП внесено "орендну плату", яку власник житла ніби сплачує сам собі.

Ринковою ціною такої послуги є орендна плата, яку власникові житла довелось би сплачувати, якби він орендував аналогічне житло. Цю приписану вартість житла враховують у ВВП як видатки споживачів і як доходи власників.

Приписування вартості використовують також для оцінки вартості послуг, які надають громадськості пожежники, вчителі державних шкіл, депутати та інші працівники державного сектора. Такі послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Економісти оцінюють вартість послуг цих працівників на підставі їхньої заробітної плати, суму якої розглядають як вартість виробленого ними продукту.

По-п'яте, важливе значення при обчисленні ВВП та інших національних рахунків мають поняття "резиденти", "нерезиденти" та "економічна територія".

Згідно з загальноприйнятими критеріями, до резидентів країни відносять усіх тих фізичних осіб, хто проживає на її території більше року, незалежно від громадянства. Туристи, сезонні робітники, дипломати (незалежно від строку їхнього перебування) до резидентів країни не належать. Проте інші іноземці, які проживають на території країни впродовж тривалого часу (не менше року), є її резидентами.

Щодо юридичних осіб, то всі підприємства, що створені відповідно до законодавства даної країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни, належать до її резидентів, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Отже, зарубіжні філіали транснаціональних підприємств не є резидентами тієї країни, де розміщена штаб-квартира цих підприємств.

Органи держави вважаються резидентами навіть тоді, коли вони ведуть свою діяльність за кордоном. Наприклад, посольства іноземних держав і громадяни країни, що працюють у них, є резидентами своєї країни.

Під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди та інші фактори виробництва, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території економічна територія не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо). Проте в економічну територію входять анклави даної країни, розміщені на території інших країн [22, 56].

При обчисленні ВВП результати діяльності підприємств ураховуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизняний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерезиденти.

Тепер можна дещо уточнити визначення валового внутрішнього продукту.

Отже, валовий внутрішній продукт – це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, – як правило, року.

3.3. Методи обчислення ВВП

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками – метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами – розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями – виробничий метод) [22, 57].

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі