В Україні розрахунки національного доходу за БНГ робились трьома методами: виробничим, первинного розподілу та кінцевого споживання. У країнах Європи національний дохід розраховували за методологією СНР найчастіше тільки методом первинного розподілу.

Отже, система державного рахівництва має свою історію та розвиток, що співвідноситься у факторі удосконалення з розвитком світових економічних відносин.

Розділ 2. Виробництво національного доходу

2.1. Фактори виробництва національного доходу. Виробнича функція

Нам уже відомо, що національний дохід дорівнює сумі усіх доходів, зароблених упродовж року резидентами країни на фактори виробництва, незалежно від того, де ці ресурси використовують, – у власній країні чи за кордоном. За натуральною формою національний дохід складається з усіх предметів споживання, що виготовлені за рік, та тієї частини капітальних благ, яка забезпечує приріст капіталу країни.

Для виробництва національного доходу використовують, як відомо, чотири групи ресурсів – працю, капітал, землю та підприємницький хист, які можна розчленувати на дещо ширше коло, виокремивши ще технологію та організацію виробництва, енергію, інформацію тощо.

Виробництво – це не просто механічне поєднання його факторів, а складна взаємодія цих факторів через технологію та організацію виробництва. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва: люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні технології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технологічного процесу змінюється й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів.

Зі зростанням обсягів виробництва національного доходу змінюються фактори виробництва, зокрема зростає значення енергії. Початково енергія не виділялась як самостійний фактор виробництва. Її забезпечувала або рушійна сила людини, або робоча худоба, яку застосовували у виробництві. Ще у першій половині XIX ст. з усіх видів енергії, що вироблялися й споживалися на Землі, 96 % припадало на м'язову силу людини та свійських тварин і лише 4 % становила частка водяних коліс, вітряків та перших парових машин. Сьогодні проблема енергетичного забезпечення виробництва національного доходу стала першорядною. Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва уже неможлива.

В умовах науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація; неухильно зростає значення виробничої (транспорт, інформаційне забезпечення тощо), а також соціальної (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) інфраструктури.

Необхідною умовою виробництва певного обсягу національного доходу є наявність відповідної кількості потрібних ресурсів. Відсутність деяких із них, наприклад енергетичних, може паралізувати господарське життя країни або виробничу діяльність в окремих галузях національної економіки. Тому економічні ресурси є взаємодоповнюваними.

Окрім взаємодоповнюваності, виробничі ресурси характеризуються взаємозамінюваністю. У процесі виробництва національного доходу виробничі ресурси можуть замінювати один одного, змінюючи пропорції їх поєднання. Відсутність певної кількості одного фактора можна компенсувати певною кількістю іншого. Наприклад, в економічно відсталих країнах нестачу капіталу заміщують широким використанням трудових ресурсів. Проте взаємозамінюваність ресурсів у національній економіці є обмеженою. Межі заміщення одних факторів виробництва іншими обумовлюються науково-технічним прогресом, рівнем технології. Наприклад, сучасний стан науки, техніки і технології дає можливість замінювати ресурси у виробництві енергії, але замінити капітальне устаткування у високотехноло-гічних галузях збільшенням кількості зайнятих працівників неможливо [22, 76].

Двома найважливішими видами ресурсів у сучасній економіці є праця і капітал. Для позначення капіталу застосуємо літеру К, а праці – L. Наявна виробнича технологія визначає, який обсяг продукції виробляють за даної кількості праці й капіталу. Економісти виражають наявну технологію через виробничу функцію, яку можна застосувати і для національної економіки, і для окремої фірми. Якщо обсяг національного продукту чи доходу позначити літерою Y, то сукупну виробничу функцію, тобто виробничу функцію для національної економіки, можна записати так [22, 77]:

Y = F(K, L).

Сукупна виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними економічними ресурсами – капіталом і працею – та величиною національного продукту чи доходу. Інакше кажучи, вона відображає наявну технологію, за допомогою якої ресурси перетворюються у товари і послуги. Якщо у національній економіці вдосконалюються техніка і технологія, то з попередньої кількості праці й капіталу можна отримати більший обсяг національного продукту. У цьому разі економісти кажуть, що ефективність функціонування економіки підвищується. Отже, ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів. Зрозуміло, що зі зменшенням обсягу продукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, ефективність використання ресурсів знижується.

Важливими показниками, що відображають ефективність використання основних факторів виробництва є, по-перше, продуктивність праці, яка характеризує ефективність фактора "праця". Цей показник для національної економіки обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту до чисельності зайнятих. Нерідко його називають виробітком на одного зайнятого. Продуктивність праці у національній економіці визначають і як відношення національного доходу до чисельності зайнятих.

Ефективність використання капіталу (основних виробничих фондів) характеризують показники фондовіддачі (капіталовіддачі) та фондомісткості (капіталомісткості).

Фондовіддачу у національній економіці обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту або національного доходу до вартості основних виробничих фондів. Отже, фондовіддача характеризує обсяг національного доходу, що припадає на одну гривню діючих основних виробничих фондів.

Фондомісткість у національній економіці обчислюють як відношення вартості основних виробничих фондів до національного доходу або валового внутрішнього продукту. Отже, фондомісткість показує вартість основних виробничих фондів у розрахунку на одну гривню національного доходу [22, 77].

В економіці, яка прогресує, фондовіддача підвищується, фондомісткість – знижується. В останні роки у вітчизняній економіці простежувалася несприятлива динаміка цих обох показників.

Ефективність використання матеріальних ресурсів визначають як відношення витрат матеріальних ресурсів до виготовленої продукції. Цей показник називають матеріаломісткістю виробництва. Часто також визначають енергомісткість – відношення кількості спожитої у виробництві енергії до виготовленої