Зниження матеріаломісткості виробництва є важливим резервом підвищення ефективності економіки. Воно забезпечує можливість виготовлення більшого обсягу готової продукції з незмінної кількості сировини.

Підвищення ефективності використання основних факторів виробництва нині є найважливішим рушієм зростання національного доходу.

2.2. Чинники, що визначають величину національного доходу

Усі фактори виробництва, які визначають обсяг виробленого національного продукту, можна виразити через кількість праці та її продуктивність. Річ у тім, що реальний ВВП країни у будь-який рік можна визначити як добуток затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці (реальний щогодинний виробіток на одного зайнятого).

У національній економіці кількість відпрацьованих годин залежить від чисельності зайнятих і від середньої тривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці визначається кількістю населення працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня тривалість робочого року залежить від середньої тривалості робочого дня, кількості вихідних і святкових днів у році та від тривалості відпустки. У розвинутих країнах середня тривалість робочого року скорочується; нині вона становить менше ніж 2000 годин на рік.

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, кількість капіталу (капіталоозброєність), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін.

Найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці, є науково-технічний прогрес. Він охоплює не лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, які дають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для досягнення більшого обсягу виробництва.

Науково-технічний прогрес забезпечується через інвестиції у виробництво нових машин та устаткування. Тому він тісно пов'язаний із капіталовкладеннями. Праця буде продуктивнішою, якщо робітник застосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Отже, обсяг капіталу на працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.

Значний вплив на підвищення продуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичній економії часто використовують термін "людський капітал", який відображає обсяг знань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійну підготовку, в процесі праці й т.д. Як і фізичний капітал, людський капітал підвищує спроможність нації до продукування товарів і послуг. Донедавна в Україні переважали екстенсивні методи підготовки спеціалістів. Попри широкі масштаби такої підготовки нині якість людського капіталу у нас недостатня, що не може не позначатися на продуктивності праці. Водночас упав престиж інженерної праці.

Продуктивність праці в національній економіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується з низькопродуктивних галузей у відносно продуктивніші. Історично склалося так, що робоча сила переміщувалася із сільського господарства, де продуктивність праці була низька, в обробну промисловість, де продуктивність праці висока. В останні десятиліття у розвинутих країнах робоча сила переміщувалася з окремих галузей промисловості в галузі з іще вищим рівнем продуктивності – юридичні, фінансові, консалтингові послуги тощо [22, 79].

Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші, ніж у малої фірми.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

Отже, підвищення ефективності використання основних факторів виробництва нині є найважливішим рушієм зростання національного доходу.

Розділ 3. Показники обсягу національного виробництва і методи їх обчислення

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємо-зв'-я-зків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспі-ль-но-го продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народ-но-госпо-дар-ської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до харак-те-ристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розра-хун-ків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

Виробництво здійснюється для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (наприклад за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

3.1. Валовий внутрішній продукт

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, – як правило, року. Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їхніх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів та послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП [23].

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з періодами скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом. Діловий цикл охоплює дві головні фази – піднесення і спад – та два поворотні пункти циклу – вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних