виробництва;
зростання продуктивності факторів на основі технологічного прогресу.
Вибір джерел економічного зростання передбачає необхідність кількісної визначеності взаємозв'язків між приростом їх продуктивності з одного боку, та приростом обсягів національного виробництва – з іншого. Цей зв'язок виражається у виробничій функції. Вона показує який максимальний обсяг випуску Y може бути одержаний при кожному конкретному наборі (K, L) витрачених ресурсів і незмінній технології. Звичайно виробнича функція відповідає закону спадної віддачі факторів виробництва.
Виробнича функція є найпростішою моделлю економічного зростання. Вона може бути:
двофакторною, яку можна виразити такою формулою
Y = f (K, L).
Тобто, обсяг виробництва і доходу є функцією від капіталу і праці;
трифакторною, яка може бути представлена таким чином:
Y = Ef(K, L),
де Е – параметр, що відображає рівень технологій;
багатофакторною, яка окрім основних джерел економічного зростання прагне врахувати вплив інституційних, зовнішньоекономічних чинників.
Залежно від того, які джерела і фактори є визначальними у забезпеченні економічного зростання, розрізняють три його типи:
екстенсивне, яке здійснюється шляхом збільшення використання ресурсів;
інтенсивне, здійснюється шляхом кращого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;
змішане, котре поєднує інтенсивні та екстенсивні фактори.
Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже неможливо відшукати, то будь-яке економічне зростання за своїм типом можна вважати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний та екстенсивний типи.
1.2. Моделі економічного зростання
1.2.1 Модель Є. Домара
Модель економічного зростання Євсія Домара (1947 р.) є однією з перших спроб обґрунтувати довгострокове економічне зростання на основі кейнсіанської макроекономічної теорії.
Технологія виробництва в цій моделі задана виробничою функцією Василя Леонтьєва з постійною граничною продуктивністю капіталу. Ця функція передбачає, що праця і капітал використовуються в заданій пропорції і не можуть змінювти один одного. Подамо її у вигляді ізоквант (рис. 1.3).
Рис. 1.. Виробнича функція В.Леонтьєва [19]
На рис. 1.3 зображено три ізокванти, які показують комбінації праці (L) і капіталу (K), необхідні для виробництва певного обсягу продукту і доходу.
Лінія OY відображає економічне зростання. Відрізок AB показує, що для виробництва 100 од. Доходу необхідно використати 10 од. капіталу та 15 од. праці. Для виробництва 200 од. доходу – відповідно 20 од. капіталу і 30 од. праці і т.д. Це означає, що має місце постійна віддача від масштабу.
Відношення обсягу виробництва і доходу до чисельності зайнятих, тобто є продуктивність праці, а відношення обсягу виробництва і доходу до обсягу використаного капіталу – – капіталовіддача.
Модель Домара ґрунтується на таких засадах:
на ринку праці існує надлишкова пропозиція, що зумовлює постійний рівень цін, тобто ціни не гнучкі;
очікування суб'єктів є статичним;
вибуття капіталу відсутнє;
інвестиційний лаг відсутній;
гранична продуктивність капіталу
гранична норма заощаджень s' = const
Ця модель ґрунтується на наявності тільки двох суб'єктів економіки – домогосподарств і фірм. Домогосподарства виконують функцію заощадження згідно з кейнсіанською концепцією, і тому s' = const. Фірми виконують функцію інвестування, забезпечуючи приріст капіталу в поточному періоді за рахунок інвестицій в попередньому періоді, тобто
? (1)
Приріст інвестицій (?I) є чинником зростання як попиту так і пропозиції. Приріст сукупного попиту поточного періоду забезпечується приростом інвестицій поточного періоду. Згідно з теорією мультиплікатора, якщо інвестиції поточного періоду збільшились на , то приріст сукупного попиту поточного періоду становитиме:
(2)
де m – мультиплікатор інвестицій;
s' – гранична норма заощаджень.
Приріст сукупної пропозиції в в поточному періоді забезпечується приростом капіталу поточного періоду, але інвестиціями попереднього періоду.
(3)
де
Рівноважне економічне зростання буде досягнуто за умови рівності приростів сукупного попиту та сукупної пропозиції, тобто
або
(4)
Поділивши обидві частини рівняння на та помноживши на s', матимемо:
(5)
Формула (5) є умовою динамічної рівноваги за моделлю Є. Домара.
Економічний зміст цієї формули в тому, що зростання економіки буде рівноважним за умови, що темп приросту інвестицій (права частина рівняння) буде дорівнювати добутку граничної продуктивності капіталу та граничної норми заощаджень.
Оскільки обидва компоненти лівої частини рівняння за умовою моделі є величинами сталими, то їх добуток також є величиною сталою. Тому стійкість динамічного зростання в моделі Є. Домара залежить виключно від очікувань підприємців, їхньої схильності до інвестування, тобто
Як показує рівняння, інвестиції, як і обсяг виробництва та доходу, зростають з однаковим темпом. Така рівновага може виявитись нестійкою за умови відхилення темпів зростання планових інвестицій приватного сектору від рівня, заданого моделлю. Тоді відновлення порушеної рівноваги вимагатиме втручання держави.
1.2.2. Модель Р. Харрода
Модель Р.Харрода була запропонована ним у 1939 р. Вона ґрунтується на таких самих передумовах що і модель Є.Домара.
Особливості моделі Р.Харрода:
на відміну від моделі Домара, яка базується на інвестиційній функції, заданій екзогенно, ця модель використовує ендогенну інвестиційну функцію;
попередня модель ґрунтувалась на принципі мультиплікатора, ця ж – на принципі акселератора;
модель Домара виходила із незмінності очікувань підприємців, а модель Харрода – із змін, що відбуваються в їхніх очікуваннях [7].
Як і у попередній моделі, у моделі Харрода економіка представлена двома суб'єктами: фірмами і домогосподарствами.
Фірми у цій моделі пред'являють інвестиційний попит відповідно до теорії акселератора. Обсяг інвестицій поточного періоду (І) залежить від обсягу очікуваного доходу в поточному періоді. Це означає, що будь-яке зростання доходу зумовлює зростання обсягу інвестиційного попиту пропорційно до зміни доходу і, навпаки, тобто
де в – акселератор.
Підприємці планують зростання обсягів виробництва, виходячи із ситуації в економіці, що склалася в попередньому періоді.
Якщо їх прогнози у попередньому періоді виявилися правильними і попит був урівноважений із пропозицією, то в поточному періоді підприємці залишать темпи приросту обсягів виробництва незмінними.
Якщо попит перевищував пропозицію в попередньому періоді, підприємці збільшать темпи приросту виробництва. І, навпаки,