У зв'язку з тим, що в цій моделі норма амортизації є величиною сталою, тобто у = const, то вибуття капіталу прямо пропорційне до запасу капіталу (k). Тому функція вибуття капіталу являє собою лінійну залежність і може бути зображена променем, що виходить із початку координат з кутовим коефіцієнтом. Зобразимо цю функцію графічно (рис. 1.6)

Рис. 1.. Функція вибуття капіталу [1]

Щоб забезпечити рівноважне економічне зростання, необхідно, щоб інвестиції дорівнювали вибулому капіталу. Тільки тоді матиме місце стійкий рівень капіталоозброєності (за умови, що кількість працюючих і технологічний прогрес залишаються незмінними). Зобразимо цю ситуацію графічно (рис. 1.7).

Рис. 1.. Рівноважне зростання в моделі Р.Солоу [1]

Для цього поєднаємо рис. 1.5 та рис. 1.6. Рис. 1.7 показує стійкий рівень капіталоозброєності, за якого досягається урівноваження вибулого капіталу (уk) та інвестицій (i).

Оскільки рівновага в моделі Солоу стійка, необхідно розглянути механізм самовідновлення порушеної рівноваги (тобто яким чином система тяжіє до точки, де має місце стійкий рівень капіталоозброєності). Для пояснення цього механізму подамо графічно ситуацію, де мають місце певні відхилення в різні боки від стійкого рівня капіталоозброєності. (рис. 1.8).

Рис. 1.. Стійкий рівень капіталоозброєності [1]

На рис. 1.8 представлено три точки капіталоозброєності праці. Точці k* відповідає стійкий рівень капіталоозброєності, за якого величина вибулого капіталу дорівнює обсягу інвестованого капіталу. Точці k відповідає ситуація, за якої обсяг інвестицій на одного працюючого перевищує обсяг вибуття капіталу на одного працюючого, тобто i > уk. Це призводить до збільшення запасу капіталу внаслідок чого капіталоозброєність зросте і точка k зміститься до точки k*. Буде встановлений стійкий рівень капіталоозброєності. Точці k відповідає ситуація, за якої обсяг інвестицій менший від обсягу вибулого капіталу, тобто i > уk.

За цих умов обсяг запасу капіталу зменшується, тобто чисті інвестиції будуть від'ємними, що зумовить зменшення капіталоозброєності та зміщення системи з точки k до точки k* .

Отже, зростання капіталоозброєності може бути чинником економічного зростання не завжди. Необхідною умовою перетворення збільшення капіталоозброєності у фактор економічного зростання є ситуація, за якої капіталоозброєність ще не досягла стійкого рівня (тільки за умови, коли точка рівня капіталоозброєності знаходиться ліворуч від стійкого рівня, капіталоозброєність є фактором економічного зростання).

Наступний етап дослідження моделі економічного зростання Р.Солоу пов'язаний з тим, що раніше ми розглядали вплив капіталоозброєності на економічне зростання з незмінною нормою нагромадження (заощадження), тобто s' = const. При її підвищенні спочатку будуть збільшуватися лише інвестиції за незмінності вибуття зношеного капіталу. Це спричинятиме зростання капіталоозброєності та продуктивності праці. Проте з часом почне збільшуватися вибуття зношеного капіталу. Тому капіталоозброєність і продуктивність праці зростатимуть доти, доки економіка не досягне нового стійкого стану. Потрібно зазначити, що в моделі Р.Солоу вплив зростання норми нагромадження на економічне зростання відбувається тільки в короткостроковому періоді при переході від одного до іншого, вищого стійкого рівня капіталоозброєності. У довгостроковому періоді зростання норми заощаджень на одиницю праці не впливає на темпи економічного зростання.

Розглянемо детальніше суперечливий вплив норми заощаджень (s') на економічне зростання. Вирішення цієї суперечності щодо впливу обох складових (заощадження та споживання) на обсяг виробництва пропонує "золоте правило" Е.Фелпса, яке визначає оптимальні умови економічного зростання. Згідно з "золотим правилом" Фелпса критерієм оптимальності темпів економічного зростання є максимізація рівня споживання на одну особу (питомого споживання)."Золоте правило" вимагає, щоб граничний продукт капіталу був рівним нормі вибуття капіталу.

Отже, вплив норми заощаджень на економічне зростання не є безперервним, а має певну межу. Це пояснюється тим, що вплив зростання норми заощаджень на збільшення капіталоозброєності у довгостроковому періоді усувається тяжінням економіки до стійкого стану.

Розкриємо вплив другого фактора – приросту населення (n) на продуктивність одного працюючого, а, отже на економічне зростання. Для дослідження впливу цього фактора ми маємо спочатку абстрагуватись від впливу двох інших. Це означає, що, за інших рівних умов, збільшення чисельності населення зменшує капіталоозброєність, оскільки на одиницю праці, за незмінного загального обсягу капіталу, припадає менша його кількість. Зменшення капіталоозброєності працюючих зумовить падіння рівня продуктивності їх праці і, відповідно, обсягів виробництва і доходу. Для того щоб уникнути цих небажаних явищ, необхідно збільшити обсяг інвестицій, що спричинить до зростання капіталоозброєності.

З'ясуємо проблеми економічного зростання з урахуванням дії двох факторів – праці (чисельності населення), приріст якої позначимо буквою (n) та приросту капіталу на одного працюючого.

Величина інвестицій, на яку треба збільшити обсяг капіталу для того, щоб капіталоозброєність одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та приросту чисельності працюючих залишилась незмінною, називається критичною величиною інвестицій. Ця величина виводиться із такого рівняння:

k = i – уk – nk = s'f(k) – (у + n)k,

де (у + n)k – критична величина інвестицій.

Таким чином, зображаючи графічно вплив приросту населення на стійкий рівень капіталоозброєності, потрібно врахувати, що кут нахилу променя, який виходить із початку координат, позначає не тільки норму амортизації (у), а й темп приросту населення (n) (рис. 1.9)

Рис. 1.. Вплив приросту населення на стійкий рівень капіталоозброєності [1].

Із рисунка зрозуміло, що:

(у + n)k