Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення мо-нополістичних тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу, який написав книгу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у 1912 р. На теренах колишнь-ого СРСР більше відома праця В.І. Леніна “Імперіалізм як найвища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму, узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обгрунтував нові теоре-тичні положення. Проте перелом у економічному мисленні здійснили праці, шо були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу викладача економіки Кембріджського університету Джоан Ро-бін-сон “Економічна теорія недосконалої конкуренції” та твір амери-канця Едварда Чемберліна “Монополістична конкуренція”. Як висло-вився історик економічної думки Б. Селігмен, вони “вивели економістів із стану летаргічного сну” і навіть здійснили “малу рево-люцію” в економічній теорії (великою революцією вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели монополістичний харак-тер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця розробки західної економічної теорії монополії.

2. Основні форми, види та типи функціонування монополій. Монополія – як крайня форма недосконалої конкуренції.

Форми монополій різноманітні, вони змінювалися з розвитком імперіалізму. Вперше монополії виникли в кінці XIX ст., насамперед у важкій промисловості, а потім почали розповсюджуватись в інших галузях виробництва. Зокрема, після кризи 1873 року вони почали виникати в легкій та інших галузях промисловості, а потім охопили й інші галузі економіки. На початку XX ст. монополістичні об’єднання стали основою господарського життя.

Існує багато форм монополістичних об’єднань. Найпростіші з них - це конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими, основними формами монополістичних об’єднань є картелі, синдикати, трести і концерни. На початку XX ст. такі об’єднання капіталістів дістали найбільшого поширення.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення – безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об’єднань - картелі і синдикати.

Картель ( від франц. – “союз” ) - це така форма монополістичного об’єднання, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а також виробничу і комерційну самостійність. Це означає що виробництво і збут продукції кожне підприємство, яке входить до картелю, здійснює самостійно. Учасники картелі складають угоди про регулювання об’ємів виробництва, умов збуту продукції ( розподіл ринків збуту ), визначають єдині монопольно високі ціни, обмін патентів на нову техніку, найм робочої сили з метою вилучення монополістичного прибутку.

Оскільки кожне підприємство, як було сказане вище, здійснювало виробництво і збут продукції самостійно, було зобов’язане продавати свої товари по єдиній, встановленій картельною угодою, ціні. Звичайно, така угода передбачала і поділ ринку: встановлювалося де тому чи іншому учаснику картелю дозволяється збувати свою продукцію. Іноді картельна угода встановлювала для кожного підприємства частку ( квоту ) його участі у виробництві чи в обсязі продажу. Відповідно до цієї квоти ( норми ) кожен з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення накладався штраф, який ішов у загальну касу. Встановлювалася також так звана картельна ціна – різновид монопольної ціни, яка встановлювалася з метою знищення конкурентів та забезпечення умов для получення монопольного прибутку. Картельна ціна була корисна для розвитку монополій. Важливим для кожного учасника картелі було те, що вони зберігали свою виробничу і комерційну самостійність.

Картелі були розповсюджені досить широко в Германії, складалися навіть міжнародні картелі. Це такі союзи монополій різних країн, між якими також складалися угоди про розподіл ринків збуту, джерел сировини, встановлення монопольних цін, використання патентів. Як правило, такі міжнародні картелі існували в рамках однієї галузі.

На сучасному етапі картелі існують у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.

Синдикат ( від грец. – “згода” ) – це така форма монополістичного об’єднання, де розподіл заказів, закупки сировини та реалізація виробленої продукції здійснювався через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Наприклад, в дореволюційній Росії такими конторами були “Продамет”, “Продуголь”, Сахарний синдикат.

Синдикат зв’язував підприємства, що увійшли до нього, тісніше. Ці об’єднання підприємств виробляли, як правило, масову однотипну продукцію. Кожне окреме підприємство в ньому не продавало своєї продукції самостійно, а здавало її синдикату, який здійснював збут через свою контору. Отже, учасники синдикату втрачали власність на вироблений продукт, вони зберігали виробничу самостійність, але втрачали комерційну. Кожен учасник, будь – то підприємство чи фірма, одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов. Тобто прибуток розподілявся відповідно до частки кожного підприємства в обсязі продажу.

В сучасних умовах коли у ряді країн існує антимонополістичне законодавство, синдикати втратили своє значення як форма монополістичного об’єднання. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі у сфері виробництва, так , наприклад, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

В Україні, як правило, синдикати створилися у формі акціонерного товариства. Вони підпорядковують собі необ’єднаних підприємців шляхом встановлення цін на сировину, матеріал, свою продукцію.

Трест ( від англ. – “довір’я” ) - це такий вид монополій, де