Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна в законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та механізм надання соціальної підтримки.

Крім держави, соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) і прийняті за наймом працівники в особі профспілкових організацій.

Страхування по безробіттю забезпечується зі спеціальних страхових фондів. Розмір виплат залежить, по-перше, від термінів безробіття, а по-друге — від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття на час законодав-чо встановленого періоду, у другому до уваги беруться трудовий стаж, фізична здатність до праці, термін надання допомоги та ін. Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування й перекваліфікації, у виконанні яких беруть участь держава та підприємці.

В Україні захист населення під час переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки регламентується законом "Про зайнятість населення" і передбачається в Державній програмі зайнятості. Ця програма містить заходи, націлені на збереження високого рівня зайнятості, стабілізацію рівня безробіття, диверсифікацію робочих місць за рахунок звільнення частини працівників з неперспективних галузей і переведення їх у перспективні, а також збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників.

Одним з елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці. Воно відбувається шляхом установлення в законодавчому порядку мінімального рівня заробітної плати, пенсій, укладання колективних договорів щодо умов та оплати праці, соціального страхування, відпусток тощо.

Система соціального захисту охоплює: галузі господарства, що фінансуються з державних джерел; соціальне страхування, у тому числі пенсійне (пенсії по старості, для інвалідів, сиріт і вдів), медичне, по безробіттю, від нещасних випадків.

Система соціального захисту населення охоплює також допомогу багатодітним родинам та студентам, дотації на основні харчові продукти та послуги, завдяки яким частково знижуються видатки на-

селения. Існують обов'язкові та додаткові форми системи страхового забезпечення, функціонування яких здійснюється на комерційній основі. Кошти соціального страхування виплачуються в передбачених випадках, незалежно від рівня доходів людини. До соціального захисту населення належать і надання соціальної підтримки. Види соціальної підтримки: допомога на оплату лікування та ліків; субсидії на оплату квартир та утримання житла; створення служб для догляду осіб похилого віку; допомога на дітей; продаж товарів першої необхідності за низькими цінами; організація натуральної допомоги (збирання речей, безкоштовні обіди тощо).

Ринкова економіка не гарантує прав на працю, доход, освіту, а також не забезпечує соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та ін., тому виникає необхідність втручання держави у сферу розподілу доходів. Держава здійснює перерозподіл національного доходу через бюджет, її роль полягає в установленні певних законодавчих гарантій соціального забезпечення, регулюванні механізмів їх реалізації та наданні соціальної підтримки.

Аналіз соціального стану та системи соціального захисту населення України висуває на порядок денний цілий ряд проблем. Головна з них полягає в тому, що ресурси, які уряд має в своєму розпорядженні, недостатні, щоб створити й забезпечити необхідну систему соціального захисту. Намагаючись врятувати становище, уряд витрачає більше фінансових ресурсів, ніж має у своєму розпорядженні, і цим самим стимулює розвиток інфляції. Визначення пріоритетів у даній проблемі дасть змогу покращити використання коштів для виконання програми соціального захисту населення.

Державне регулювання розвитку соціальної сфери

В умовах подальшого посилення процесів реформування економіки та необхідності реалізації заходів щодо її соціальної переорієнтації значно зростає роль соціальної сфери. Сучасний рівень забезпеченості населення об'єктами соціально-культурної інфраструктури та їх послугами відстає від діючих нормативів і не задовольняє потреб громадян; існуюча мережа установ сфери обслуговування не повністю враховує особливості системи розселення. Останнім часом зменшились обсяги капіталовкладень та введення в дію закладів соціального призначення. Оцінюючи соціальне становище народу, слід зазначити, що Україна сьогодні, маючи розгалужену систему освіти та медицини, широкий спектр видів соціальної допо-

моги, соціальної підтримки, входить до групи слаборозвинених країн, посідаючи 45 місце у світі.

Державне регулювання розвитку соціальної сфери насамперед передбачає створення соціальних програм. Пріоритетними напрямами її розвитку є: мережі та вдосконалення структури професійної освіти; технічне переоснащення та нарощування кадрового потенціалу медичних установ, особливо лікарів; удосконалення розміщення закладів культури та загальноосвітніх шкіл, особливо в сільській місцевості; підтримання належного технічного стану соціальних установ.

Опрацьовано комплекс заходів з поліпшення соціальної сфери відповідно до діючих нормативів та з урахуванням сучасного стану господарської діяльності, особливостей демографічної та екологічної ситуації тощо. Зокрема, передбачається: зміцнення матеріально-технічної бази та кадрового забезпечення соціально-культурних галузей; першочергове вирішення проблем з пріоритетних напрямів розвитку соціальної сфери, удосконалення структури вкладень на відтворення основних невиробничих фондів з урахуванням сучасних потреб; урахування регіональних особливостей і традицій населення, збереження та збагачення здобутків матеріальної та духовної культури народу.

Соціальні послуги, зокрема освіта й охорона здоров'я, є важливими компонентами соціального добробуту людей. Безперервний розвиток економіки буде залежати від наявності соціальних послуг, які сприяють процесу виробництва. Соціальні програми, наявні тепер, визнані як неефективні. Тому зараз розглядаються окремі соціальні програми, в яких можна було б скоротити витрати, насамперед у системі охорони здоров'я та освіти, не погіршуючи якості послуг для населення. Серед них слід виділити програму соціального захисту населення.

Головне завдання цієї програми