Реферат на тему:
Планування та регулювання зайнятості населення
Зайнятість — це сукупність соціально-економічних відносин між людьми з метою забезпечення працездатного населення робочими місцями, пов'язана з формуванням, розподілом і перерозподілом трудових ресурсів для участі в суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", прийнятого Верховною Радою України у 1991 p., зайнятими вважаються особи, які працюють за наймом; самостійно; обрані; призначені або затверджені на платну посаду в органах державного управління; проходять строкову службу в Збройних силах України; отримують професійну підготовку чи перепідготовку з відривом від виробництва; учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських платних робіт; зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими й людьми похилого віку; громадяни інших країн, які задіяні в економіці України.
Розрізняють такі основні види зайнятості: повну, раціональну та ефективну. Виділяють також повну, неповну, часткову, первинну зайнятість та ін.
Повна зайнятість — це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне (у межах сім'ї) і колективне (за участю підприємств, фірм, компаній, держави) перетворення робочої сили й задоволення всієї сукупності потреб.
Раціональна зайнятість ураховує доцільність перерозподілу та використання трудових ресурсів. Вона не завжди буває ефективною, тому що здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих регіонів.
Ефективна зайнятість здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу перетворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності. Вона зорієнтована на скорочення обсягів ручної, непрестижно!' та важкої праці.
Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку стосовно різних категорій працівників.
У сучасних умовах відбувається активне регулювання ринку праці. Так, держава впливає на попит робочої сили, розвиваючи державне підприємництво, створюючи й реалізуючи програми суспільних громадських робіт (будівництва доріг, мостів та ін.), надаючи підприємцям премії чи пільги за створення робочих місць, навчання
кадрів і їх перепідготовку. Пропозицію робочої сили держава регулює шляхом скорочення тривалості робочого дня, розвитку системи освіти, охорони здоров'я, допомоги безробітним, їх перекваліфікації, створення більшої кількості робочих місць тощо.
Сучасний стан розвитку зайнятості населення характеризується неухильним скороченням чисельності трудових ресурсів, стійким погіршенням їх статево-вікової структури, зменшенням контингенту населення, зайнятого в народному господарстві, зростанням безробіття тощо. Ринок праці функціонує в умовах різкого скорочення попиту на робочу силу, інтенсивного переходу працівників у сферу нерегламентованої трудової діяльності. Тому планування та регулювання зайнятості населення є актуальним питанням. Планування раціонального використання трудових ресурсів полягає в забезпеченні їх відповідності потребам народного господарства та їх ефективного використання.
Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і громадських потреб, які дають доход.
Стратегія планування раціонального використання трудових ресурсів передбачає забезпечення оптимального відтворення трудового потенціалу, створення умов для продуктивної зайнятості населення, запобігання масового вивільнення працівників та безробіття, соціальний захист населення (насамперед, неконкурентоспроможних його верств) у сфері зайнятості.
Безробіття — тимчасова незайнятість економічно активного населення. Воно є невід'ємною частиною ринкової економіки. Оцінюючи безробіття як соціальне економічне явище, не можна однозначно стверджувати, добре це чи погано. Для людини, яка залишилася без роботи, воно може стати трагедією. Однак з погляду економічної динаміки це явище — об'єктивна необхідність. Держава має позитивно впливати на його негативні наслідки, а працівники повинні бути готові до професійної й трудової мобілізації задля отримання роботи. Безробіття розраховується в процентах до базового періоду або в натуральних величинах.
З метою пом'якшення негативного впливу безробіття на соціально-економічний розвиток суспільства держава вживає заходи щодо регулювання зайнятості населення. Розроблена програма зайнятості, яка передбачає створення додаткових робочих місць; професійну підготовку та перекваліфікацію; бронювання робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту; створення інфраструктури ринку праці; сприяння поширенню НТП; проведення антикризової політики та політики в галузі експорту й імпорту; сприяння впровадженню у виробничих структурах нових форм організації праці та зайнятості, зокрема налагодженню багатозмінної
роботи, роботи на дому, гнучкого графіка тощо; сприяння розвитку самозайнятості населення у сфері суспільної праці, у тому числі за рахунок уведення нетрадиційних видів трудової діяльності; створення ефективної системи соціального захисту населення у сфері зайнятості, у тому числі тих його верств, які охоплені прихованим безробіттям та неконкурентоспроможні на регіональному ринку праці.
Держава повинна впливати на попит і пропозицію робочої сили, на чисельність зайнятих і кількість нових робочих місць, тобто керувати ринком праці. А для цього слід правильно його оцінити.
Необхідність оцінки ринку праці в теперішній час не викликає сумніву, оскільки для регулювання зайнятості та визначення масштабів фінансування програми соціальної підтримки тих верств населення, які залишаться без роботи, потрібно достатньо чітко уявляти їх розміри та структуру на найближчий час і перспективу.
По-перше, важливо "провести інвентаризацію" всіх факторів, що впливають на ринок праці, і дати загальну оцінку наявним тенденціям. Для цього доцільно побудувати схему ринку праці, що дозволяє наочно уявити всі фактори, що впливають на формування пропозиції робочої сили та попиту на неї, її рух і структуру, а також на зміну головних економічних параметрів. Під час планування та регулювання зайнятості слід ураховувати такі фактори: 1) пропозицію робочої сили в цілому (чоловіки, жінки працездатного віку, молодь віком до ЗО років); 2) попит робочої сили (у промисловості, сільському господарстві, будівництві, сфері послуг, державному секторі, інших секторах, самозайнятість); 3) динаміку ринку праці (географічна мобільність: регіональна, місцева, міжнародна; оборот робочої сили: у межах підприємства, наймання "зі сторони", тимчасова робота, довгострокові та