Мобілізація експортерами внутрішніх резервів. Протягом останніх років спостерігається досить стрімке зниження рентабельності продукції. Ймовір-но, що це сприяло зростанню обсягів експорту. Однак через те, що реструк-туризація підприємств відбувається повільно, експортери не здатні мобілізу-вати значні резерви. Фактично, цей процес припиняється.

Освоєння експортерами роботи на світових ринках. За часів СРСР зовніш-ньоторговельна діяльність у колишніх союзних республіках провадилася за-гальнодержавними установами, що були розташовані здебільшого у Москві. Протягом перших років незалежності українські експортери мали накопичи-ти власний досвід. Ймовірно, що згодом це сталося і сприяло процесам збільшення обсягів експорту.

Бурхливе зростання обсягів внутрішніх неплатежів. Взаємозаборгованість між підприємствами та заборгованість підприємств бюджету, заборгованість з виплат заробітної плати працівникам багатьох підприємств-експортерів є бе-зоплатним довгостроковим кредитом, ймовірність повернення якого у бага-тьох випадках досить сумнівна. Можна припустити, що це сприяє зменшен-ню загальних витрат на виробництво та полегшує розвиток експорту.

Скорочення обсягів внутрішнього споживання. Протягом 2002–96 pp. спостерігалося загальне зниження реальних обсягів продукції майже в усіх галузях народного господарства. Для розвитку експорту важливо те, що об-робні галузі (машинобудування, будівництво) та сільське господарство – ос-новні споживачі продукції базових галузей – суттєво скоротили обсяги ви-робництва. Під визначення "базові" підпадають ті галузі, основна частка продукції яких – сировина та матеріали. З їхньої обробки і починається тех-нологічний процес у машино- і приладобудуванні та у сільському господарс-тві. Крім фінансових причин, спад виробництва у цих галузях можна пояс-нити ще й втратою замовлень від Міністерства оборони колишнього Радян-ського Союзу та замовлень, так би мовити, політичного, а не економічного змісту, які виконувалися для надання підтримки країнам колишнього соціа-лістичного табору та третього світу.

Бюджетно-фіскальна політика, в умовах якої активно використовуються не інфляційні джерела фінансування. На фінансування дефіциту зведеного бюджету України у 2002 p. за рахунок внутрішніх державних позик було за-лучено 1 571,1 млн. грн., що дало змогу профінансувати 43,4% дефіциту. Це становило 16,8% грошової маси МЗ (9 363 млн. грн.) наприкінці 2003 p.

Вилучення з товарно-грошового обігу 1 571,1 млн. грн. одночасно свід-чило про зменшення обсягів фінансування діяльності суб'єктів економіки, які і є продуцентами доданої вартості, і тиску на валютний ринок пропозиції гривні. Можна зробити висновок – фінансування дефіциту бюджету шляхом продажу облігацій внутрішньої державної позики сприяє ревальвації гривні. Тому процесові запровадження політики помірної номінальної девальвації гривні досить впливовою противагою є значний дефіцит бюджету, для фі-нансування якого і залучаються кошти з "реальної" економіки шляхом про-дажу державних цінних паперів.

Обсяги фінансування дефіциту за рахунок кредитів Національного та комерційних банків України у 1999–96 pp. становили 5 730,3 млн. грн., або 61,2% показника величини грошової маси наприкінці 2003 p.

Відомо, що процес фінансування урядових структур усіх рівнів не є про-цесом використання грошей у категорії капіталу. Відволікаючи гроші з ре-альної економіки, він з об'єктивних причин зменшував можливості щодо мультиплікації грошей та їхнього подальшого виходу на валютний ринок. Це теж один із факторів реальної ревальвації національної грошової одиниці.

Важливо також і те, що навіть у 2003 p. на фінансування дефіциту бюд-жету було спрямовано 1 345,6 млн. грн. кредитів Національного та комерцій-них банків. Немає сумніву, що використання таких значних кредитів у ре-альній економіці значно розширило б пропозицію гривні на валютному рин-ку і, насамперед, сприяло б її девальвації.

Підсумовуючи, можна зробити висновок – процес відволікання значних коштів із товарно-грошового обігу на фінансування дефіциту бюджету ско-рочує пропозицію національних грошей у реальній економіці, тій, де створюється додана вартість – першоджерело процесу "розмноження" грошей. Це сприяє збільшенню ставок за кредитами у комерційних банках, внаслідок чого погіршуються умови кредитування товаровиробників і споживачів.

Збільшення обсягів взаємо заборгованості та згортання відтворювальних процесів у виробництві є не лише одним, а передусім неприємним наслід-ком такого значного фінансування дефіциту бюджету. Це зайвий раз підт-верджує думку відомого економіста Н. Грегорі Менкью, який сказав, що стимулююча бюджетно-податкова політика у будь-якій країні призводить до зниження рівня національних заощаджень, що скорочує пропозицію долара і підвищує рівноважне значення реального обмінного курсу.

Надмірна протекціоністська політика щодо захисту вітчизняного товарови-робника. Обмеження імпорту тих чи інших товарів означає абсолютне (або відносне) скорочення його обсягів. Через це має зрости сальдо чистого екс-порту (у нашому випадку – скоротитися пасивне сальдо). Насправді ж, до-сягається нове значення рівноваги за рахунок зростання реального обмінно-го курсу.

З усього можна зробити головний висновок – стабілізація обмінного курсу гривні та зростання її реального обмінного курсу протягом 2003–97 pp. стали можливими за рахунок зміцнення ринкових механізмів самооргані-зації економіки у лібералізованому господарському середовищі. Це забезпе-чує усталеність та передбачуваність валютного ринку та обмінного курсу.

Довготривалою макроекономічною тенденцією в Україні слід вважати стрімке зниження індексів зростання грошової пропозиції до набуття ними більш-менш поміркованих значень. Саме цей процес зумовив значне зни-ження темпів інфляції, що підтверджується результатами регресійного аналі-зу (див. табл. 8).

Надзвичайно високе значення параметра V вказує на щільний зв'язок між темпами зростання грошової пропозиції (агрегованої в показник Ml) та індексом зростання споживчих цін.

Таблиця 2.

Середньомісячні пропозиції грошей М1 та М3, та річні індекси та індекс інфляції протягом 1998–2003 pp.

Роки

1998 | Середньомісячна пропозиція грошей, Ml млн. гри. | Середньомісячна пропозиція грошей, МЗ млн. гри. | Річні індекси Ml | Річні індекси МЗ | Індекс інфляції

1999 2000 2001 | 0,888

8,964

124,5

893,9 | 1,966

11,039

175,8

1344 |

1009% 1389% 718% |

561% 1593% 765% | 390,0%

2100,0% 10256,0% 501,0%

2002 2003 | 3216

5220,7 | 5088

7503,4 |