Отже, економічний розвиток може бути поданий як циклічний рух від рівноваги, що склалася, до її порушення і далі до формування нової рівноваги на більш високому рівні - рівноваги більш високого порядку.

У теорії циклічності рівновага розглядається як вихідний стан економічної динаміки. При цьому враховується, що у тих випадках, коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, стан рівноваги відновлюється стрибкоподібне — через економічні кризи. Вони виконують функцію специфічного інструментарію насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відновлення порушеної рівноваги. Це, однак, не дає підстав стверджувати, що циклічність економічного розвитку неминуче містить кризи як невід'ємний структурний елемент. Порушена рівновага процесу відтворення може відновлюватися й еволюційно — без яскраво виражених кризових спадів. Рівноваги можна досягти і за допомогою активного застосування засобів антициклічної політики. Водночас можливість вирівнювання на інституціональній основі трендової кривої економічного зростання не свідчить про повне усунення чинників циклічності. Одним з найпринциповіших положень теорії циклічного розвитку є розуміння того, що дія цих чинників об'єктивна і що вони обов'язково мають враховуватись в економічній політиці. Інакше кажучи, об'єктивна зумовленість циклічності ринкової економіки визначає неминучість наповнення здійснюваної як на мікро-, так і на макрорівнях управління економічної політики антициклічним змістом. З урахуванням цього слід подолати існуючі спрощені уявлення про те, що циклічність — властивість лише пройденого етапу розвитку економіки. Розвиток економічних процесів завжди і на всіх рівнях є дискретним (перервним). Він органічно поєднує відмираючи старі виробничі структури і нові тенденції статики і динаміки, тиску та експансії, депресії та піднесення, що зароджуються. [4,с.15-16].

Щоб зрозуміти на чому ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чинники породжують цей процес, слід розібратися у найзагальніших рисах класифікації економічних циклів.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років). Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.

1.2.Вплив циклічності на національну економіку

З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849—1896 роки; 1896—1938 роки; з 1952 року до наших днів.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж З роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли, їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.[21,с.26-32].

Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою . була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази. Див.дод.1. [2,с.18].

Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.

Ознаки економічної кризи:

перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

значне скорочення обсягів виробництва;

падіння цін;

дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

біржовий крах і банкрутство підприємців;

зростання безробіття;

зниження рівня заробітної плати;

спад рівня прибутку;

масове знищення товарів, устаткування тощо;

дезорганізація кредитної системи.

Депресія:

застій виробництва;

низький рівень цін;

незначний обсяг торгівлі;

невисока ставка позичкового відсотка;

ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:

розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;

зростання цін;

підвищення прибутку;

зростання зайнятості;

пожвавлення торгівлі;

посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

Піднесення:

перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня;

швидке зростання зайнятості;

підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

кредитна експансія;

штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

З прискоренням