У реальному житті ми спостерігаємо не так багато ринків, де товари низької якості дійсно витісняють високоякісні товари. Насправді цьому перешкоджає, по-перше, діяльність держави, направлена на підтримку виробників і продавців високоякісних товарів; по-друге, діяльність незалежних організацій споживачів, по-третє, цілеспрямована політика виробників високоякісних товарів.

Держава, підтримуючи виробників високоякісних товарів, може використовувати такі важелі, як:

Стандарти – набір критеріїв, яким відповідає високоякісний товар, – можуть вводитися за ініціативою не тільки державних регулюючих органів, але й за ініціативою спілок споживачів, промисловців і т.д. Сертифікація – визначення відповідності того або іншого товару стандарту, – знову-таки може здійснюватися за ініціативою промисловців, проте для ряду товарів державними органами може бути передбачена в обов'язковому порядку. До таких ринків беззастережно відносяться ринки продуктів харчування і лікарських препаратів.

Прикладом посилювання державної політики в області сертифікації служить український ринок алкогольних напоїв і особливо ринок горілки, на якому витіснення якісної продукції неякісною з 1992 року проходило особливо активно і поставило мало не на грань банкрутства підприємства, що виробляють якісну продукцію. Політика держави по сертифікації служить прикладом вирішення проблем, викликаних так званими "провалами ринку", серед яких асиметрична інформація займає важливе місце.

Проте стандарти і сертифікати приносять і побічні негативні результати. По-перше, вони можуть використовуватися у відверто антиконкурентних цілях. По-друге, стандартизація не в змозі передбачити розробку нових продуктів, достоїнства яких можуть не вкладатися в рамки стандартів. По-третє, нарешті, стандартизація і сертифікація пов'язана з чималими додатковими витратами. А отже, хоча вимоги до якості товару, відбиті стандартами, підвищують у середньому якість, проте вони призводять і до підвищення ціни, обмежуючи тим самим доступ деякої частини споживачів з низьким доходом на ринок.

Контроль рекламної активності ринкових агентів ставить за мету перегородити шлях недостовірній інформації, що посилює проблему витіснення добросовісних продавців свідомо недобросовісними. В Україні діє закон "Про рекламу", що обмежує рекламну діяльність межами, за якими її вплив на ринки стає негативним. Державний комітет з антимонопольної політики активно протидіє недобросовісним рекламодавцям. Тільки в 1999 році антимонопольними органами було проведено 4 розслідувань за фактом порушення законодавства про рекламу. Проблема полягає в тому, що рекламне законодавство не в змозі передбачити всі можливі способи недобросовісного інформування покупців. І навіть максимально ефективна дія рекламного законодавства може запобігти агітації на користь низькоякісного товару, але не його виробництво і продаж.

Регулювання цін з боку держави переслідує мету запобігти використанню виробниками низькоякісної продукції переваги у витратах, обмежуючи цінову конкуренцію на ринку. Прикладом регулювання цін з метою рішення "проблеми лимонів" служить призначення державою мінімальних оптових і роздрібних цін на горілку і алкогольні напої міцністю більше 28%. У поєднанні з обов'язковою сертифікацією товару цей захід повинен був привести до того, щоб підвищити конкурентоспроможність високоякісних товарів – при відносно невеликій різниці цін вони стають переважними для покупця. Ефективність державного регулювання цін обмежена тим, що низькоякісні товари продаються в "сірому" секторі економіки, недоступному для державного контролю [7].

Державне регулювання нездатне повністю вирішити "проблему лимонів". Для запобігання витісненню "хороших" товарів "поганими" необхідні цілеспрямовані дії продавців високоякісної продукції, направлені на інформування покупців. Найбільш дієвий метод переконання покупців у високій якості товару – репутація фірми-виробника і продавця. Виробнику, що володіє високою репутацією, продаж неякісного товару, як правило, невигідний. Додатковий прибуток, одержаний від продажу низькоякісного товару за ціною високоякісного, складає (и – АС0) (вважаючи число покупців рівним 1, а їх попит – одиничним). Використовуючи цю стратегію, продавець несе втрати від втрати репутації – в майбутньому він не зможе продавати свою продукцію за ціною високоякісного товару. Поточна цінність його втрат складе [7]

(и – АС1)сд + (и – АС1)с2д2 + ... = сд(и – АС1) / (1 – сд),

де с – ймовірність в період t того, що в період (t + 1) фірма продаватиме товар на ринку, д – дисконтуючий множник, що відображає міжтимчасові переваги
д = 1/(1 + i), де i – ставка дисконтування. Щоб фірмі було вигідно пожертвувати репутацією для придбання одноразового додаткового прибутку, повинна виконуватися умова [7]

сд / (1 – сд) < ( и – АС0) / (и – АС1),

тобто дисконтуючий множник малий (мала поточна цінність завтрашньої тисячі гривень, або ризик діяльності на ринку великий (мала ймовірність повторних продажів).

Отже, репутація практично завжди свідчить про те, що продавець не збирається використовувати асиметричну інформацію про якість для продажу низькоякісного товару. Але, на жаль, це не означає, що репутація виробника дозволяє повністю вирішити проблему асиметричної інформації про якість. На ринку відеотехніки торгові марки "Sony", "Philips, "Panasonic" заслужено користуються високою репутацією. Фірми-власники цих торгових марок у жодному випадку не зацікавлені в підриві репутації марок шляхом продажу низькоякісної продукції. Проте асиметричну інформацію про якість можуть використовувати для продажу низькоякісного товару, по-перше, виробники, що так чи інакше маскуються під відомі марки, по-друге, торгові фірми, що продають під марками, що користуються довірою. Далі, репутація не