виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.
Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття. Це необхідно враховувати при формуванні макроекономічних регуляторів щодо зниження рівня інфляції.
Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:
Державна монополія на емісію грошей
Профспілкова монополія
Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат
Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.[5,6]
Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:
Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.
Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.
Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:
Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.
Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що справляє негативний ефект на систему оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.[7,167]
Отже, підсумовуючи, слід сказати, що порушення законів грошового обігу, розбалансування грошової системи породжує інфляцію, тобто знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін, яка виявляється у їх зростанні.
2. Особливості інфляції в Україні
В Україні з 1991 до кінця 1996 р. одним із головних чинників інфляції була невиважена грошова емісія. Саме внаслідок невиваженої грошової емісії було підірвано авторитет українського купона. Адже в січні 1992р., після введення в обіг купоно-карбованця, його неофіційний курс до російського рубля становив 1:10. Та після того, як у січні - лютому 1992 р. в обіг було випущено 43 млрд. крб., а до кас банків надійшов лише 21 млрд. крб. виникла потреба у готівкових грошах для сплати зарплати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішене шляхом додаткової емісії грошей. За січень-травень 1992 р. емісія грошей становила 83,2 млрд. крб. За відповідний період 1993 р. - 650,1 млрд. крб. Ще ці дії викликали різке падіння курсу національної української валюти. В великій мірі це сприяло бартеризації (поширення товарообмінних операцій) української економіки. Продовження і наслідки цього процесу всім добре відомі.
В 1992 р. в Україні на сільськогосподарську продукцію зросли в 20 разів, в той час як на промислову продукцію, яку вони використовували – в 38 разів, на нафтопродукти – в 120 разів, паливо – в 95 разів. В 1993 р. оптові ціни на промпродукцію зросли вже в 93 раза, на електроенергію – в 95 разів, будматеріали – в 98 разів, продукцію легкої промисловості – в 80 разів, ціни на сільгосппродукцію зросли в 57 разів. В 1994 р. в Україні ріст цін помітно знизився в порівнянні з темпами інфляції в попередньому році: оптові ціни на промпродукцію зросли в 6,6 раз, в тому числі на паливну – в 11,3, електроенергію – в 9,7, продукцію чорної металургії – в 13,8, машинобудування – в 6,7, легкої промисловості – в 7, на сільськогосподарську продукцію – в 6 разів
Гострота кризового стану національної економіки змусила уряд та НБУ(Національний Банк України) докорінно змінити свою тактику. Грошово-кредитну політику було перетворено з експансивної на жорстку рестрикційну. В 1994 р. монетарна політика НБУ (підтримання курсу гривні) була спрямована на приборкання інфляції.
У 1995 р. темпи інфляції продовжували знижуватися : з 21,2% у січні до 4,6 % у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14, 1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції становив 253, 5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза (218 %), а не продовольчі товари - у 2 рази(203%). Платні послуги зросли у 5,5 разів(549,8%).
Усі етапи зростання цін в Україні були зумовлені, головним чином, підвищенням цін на енергоносії, що надходили з Росії. Тобто не стільки випуск „зайвих” грошей під урядові програми спричиняв їх знецінення, скільки зростання цін вимагало додаткового