2. Ефективна інвестиційна політика. Державні інвестиції повинні бути спрямовані на розвиток найважливіших галузей, особлива увага має зосередитись на паливно-енергетичному комплексі, адже від нього найбільшою мірою залежить ефективність функціонування всього господарства України. Проекти енергозбереження, пошуково-розвідувальних робіт, нових розробок покладів газу, нафти, вугілля повинні фінансуватися першочергово. Крім державних інвестицій, треба активно залучати й іноземні, звичайно, за умов захисту національного виробництва, оскільки джерела інвестиційних ресурсів, необхідні для відновлення економічного зростання, нині дуже обмежені.

Суттєвим фактором, який визначає рівень інвестиційного процесу, є дуже висока ціна грошей. Щоб стимулювати діяльність комерційних банків в інвестиційній сфері, треба подбати не лише про реальне законодавство у цій сфері, а й про реальні податкові пільги, пов’язані із вкладанням грошей в інвестиційний процес. Важливим є і моральний фактор розвитку інвестиційного процесу. Інвестиційна політика комерційних банків не буде нормально розвиватись доти, аж доки вони завоюють довіру й авторитет. Це один із найвагоміших обов’язкових елементів інвестицій, і не тільки за умов інфляції.

Ще один спосіб стимулювання інвестиційної діяльності – розвиток фондового ринку для залучення засобів шляхом випуску акцій, облігацій під фінансування реального проекту. У Національному банку переконані, що для поглиблення стабілізації на грошовому ринку та утримання контролю за попитом-пропозицією вільно конвертованої валюти надзвичайно важливе значення має фондовий ринок України.

Сьогодні, як ніколи, актуальною є розробка цієї моделі фінансування державних потреб. Але на фондовому ринку України й досі немає ліквідних акцій. Для цього, як вважають учасники фондового ринку, треба здійснити реорганізацію корпоративного управління, створити умови для довіри клієнтів до інституційних інвесторів, розробивши етичні стандарти їхніх взаємовідносин. Важлива роль у цьому належить законодавству, яке максимально враховувало б інтереси власників та інвесторів.

У здійсненні інвестиційної політики слабо розкривається потенціал такого інструменту, як вклади населення, які повинні перетворитися в інвестиції.

На нинішньому етапі трансформації простежується стійка тенденція щодо приросту вкладів фізичних і депозитів юридичних осіб, але, щоб посилити цю тенденцію, необхідно розширити страхові можливості банків, аби переконати вкладників у захищеності їхніх інтересів.

3. Реформування системи оподаткування. Умовою ефективного інвестування розвитку народного господарства є наявність у бюджеті необхідної кількості грошей. Один із шляхів збільшення надходжень до бюджету – удосконалення податкової системи, зменшення податкового тиску. За таких умов багато підприємств і організацій вийдуть із тіньової економіки й регулярно сплачуватимуть податки.

Нова податкова система повинна характеризуватися двома основними чинниками: можливостями господарюючих суб’єктів (платників податків) і потребами бюджету, за умови погодження потреб із можливостями господарюючих суб’єктів.

4. Ліквідація дефіциту держбюджету (у тому числі радикальне зменшення витрат у відносних і абсолютних обсягах, насамперед витрат на державний апарат, фінансування спецслужб і армії). Відомим методом зменшення великої інфляції є скорочення бюджетного дефіциту. Це – ядро майже кожної вдалої програми економічної стабілізації. Тому наступний блок антиінфляційних заходів повинен бути спрямований на стримування фінансових факторів і передусім бюджетного дефіциту. Для стримування інфляції та стимулювання економічного зростання необхідно забезпечити такий рівень бюджетного дефіциту, який відповідатиме обсягам інших основних макроекономічних показників% ВВП і рівню зайнятості.

Погляди в економічній теорії на оптимальні показники дефіциту державного бюджету досить різні. Так, монетаристи пропонують позбутися дефіциту взагалі, представники теорії „економіки пропозиції” радять мати дефіцит не більш як 2-3% ВВП, а кейнсіанці – 5-8%. Економісти практики з МВФ радять утримувати дефіцит бюджету протягом перехідного періоду в межах 5-6% ВВП.

Однією з форм збільшення надходжень до держбюджету є організація фінансових промислових груп (ФПГ), завдання яких полягає у протидії спаду виробництва і стабілізації господарських зв’язків; у послабленні кризи неплатежів, спрощенні взаєморозрахунків між членами ФПГ та їхній інтеграції; у підтримці малого і середнього бізнесу; у зменшенні інвестиційного ризику; у збережені державного контролю над основними галузями економіки країни; у розвитку зовнішніх фінансово-економічних зв’язків; у підвищенні конкурентоздатності українських товаровиробників на світовому ринку.

Ще одним важливим антиінфляційним заходом є зміна джерел фінансування бюджетного дефіциту та обмеження обсягів кредитування комерційного банківського сектора із фондів Центрального банку.

5. Реальна приватизація. Важлива роль у реформах перехідного періоду надається приватизації. Крім того, що вона становить інвестиційну передумову створення ринкового середовища, приватизація дає змогу не лише знизити витратну частину держбюджету за рахунок ліквідації дотацій і субсидій, а й завдяки отриманню коштів від реалізації об’єктів колишньої державної власності поповнити прибуткову. А це є важливим тактичним заходом у боротьбі з інфляційними піками зростання цін.

Формуючи антиінфляційну програму, треба врахувати, що інфляція не лише виробничий і не лише грошовий, а й відтворювальний феномен. Її складовими частинами повинні стати: викорінення структурних перекосів; реальна конверсія військово-промислового комплексу комплексу; ліквідація збиткових підприємств; радикальна економічна реформа (передача землі у приватну власність); активне залучення в ринковий обіг нетрадиційних товарів (нерухомості, землі, цінних паперів); ліквідація дефіциту держбюджету, передусім за поточними операціями; використання світового досвіду проектного фінансування, який базується на мінімальному використанні бюджетних засобів і максимальній частині недержавного сектора; розвиток ринку платних послуг, оскільки одними товарами забезпечити велику грошову масу неможливо; зниження ліквідності грошових заощаджень населення і його поточних доходів шляхом підвищення процента за депозитами.

Антиінфляційна програма