По суті Кінг теж не визначає національного доходу країни, а просто підсумовує доходи всіх її громадян, незалежно від природи цих доходів. Брак теоретичного проникнення в економічний зміст обчислених синтетичних показників дається взнаки і в іншому цікавому розрахунку Кінга [18, 10].

Так, крім названої таблиці балансу доходів і витрат населення він дає ще розрахунок доходів за джерелами їх отримання і на підставі цього оцінює національне багатство Англії (з Уельсом) для того самого 1688 р. Розрахунки цікаві тим, що Кінг в них пов'язує обидва синтетичні показники.

Г. Кінг робить таку оцінку національного багатства Англії для 1688 p. (у млн. ф. ст.):

Національне багатство, підраховане Г. Кінгом, у 2,6 рази перевищує оцінку В. Петті (250 млн. ф. ст.), хоча часовий проміжок між цими двома розрахунками становить усього два роки. Це розходження легко пояснити: розрахунок Кінга включає не тільки матеріальне майно. Капіталізуючи 30 млн. доходу від промисловості, торгівлі, ремесел і праці, Кінг завдяки цьому капіталізує і заробітну плату робітників, що становить переважну частину цієї суми, тобто включає до складу національного багатства і цінність самих робітників. Оцінки обох авторів національного багатства можна порівнювати тільки або після додавання до вартості матеріального майна, обчисленої В. Петті, оцінки цінності людей в сумі 417 млн. ф. ст., або після віднімання з підсумку Г. Кінга 330 млн., і тоді ми отримаємо вартість матеріального багатства Англії в 320 млн. ф. ст., що вже більше наближається до оцінки Петті.

Праці обох авторів були видатним здобутком для того часу. Петті та Кінг стали не тільки піонерами обчислення окремих узагальнюючих макроекономічних показників. В їхніх працях явно проглядала ідея балансового пов'язання цих двох показників, у чому вони випередили свою епоху мало не на два сторіччя. Кінг пішов навіть далі Петті, бо у своїх розрахунках узяв до уваги також і нагромадження країни.

К. Маркс називає Вільяма Петті одним з "найгеніальніших і найоригінальніших дослідників у економіці". П. Студенський – автор ґрунтовної монографії з історії і методології обчислення національного доходу – пише, що розрахунки В. Петті та Г. Кінга залишалися неперевершеними за своїм масштабом та якістю протягом двох наступних століть. Ще більше підкреслив їхні заслуги англійський економіст Колін Кларк: "Я думаю, що в економічній науці ми потребуємо повернення до традиції цих двох блискучих піонерів, від яких навіть нині ми багато чого навчаємося".

Розрахунки Г. Кінга зазнали за останні десятиріччя ретельної перевірки істориками-економістами Кольманом, Глассом, Хоскінсом з погляду їхньої відповідності реальній економіці того часу. Висновки дослідників, наприклад Гласса, виявилися позитивними. Докладний аналіз джерел і розрахункових методів Кінга зробила Філліс Дін у праці "Економічне зростання Великобританії, 1688-1959".

Відтак розрахунки Кінга можна назвати прообразом сучасних національних рахунків.

1.2. Голландська школа

Великий досвід нідерландського рахівництва та високу компетентність голландської школи визнано статистиками в усьому світі. Практично національне рахівництво Нідерландів бере свій початок у 1957 році. З цього часу загальне уявлення та суттєві риси його побудови залишились майже без змін, а концепції та класифікації було приведено у відповідність зі стандартизованою моделлю СНР ООН. Нині голландська система справді є однією з найповніших і найдосконаліших систем національного рахівництва. Отже, поглиблене вивчення національного рахівництва Нідерландів є для нас дуже корисним.

Статистичне бюро Нідерландів публікує дані з національного рахівництва своєї країни в спеціальному щорічному номері журналу "Статистичний та економетричний огляд".

СНР Нідерландів складається з восьми рахунків, що утворюють однорідне ціле, та із серії статистичних таблиць. Серія таблиць є численнішою, ніж серія рахунків, і значно менш однорідною. Усі визначення уніфіковано – ті, що застосовуються в рахунках, використовуються також і в таблицях (принаймні в основних).

СНР Нідерландів є оригінальною і досить простою схемою з невеликою кількістю секторів та статей. Тому її легко читати та використовувати.

Найпростішими рахунками в СНР Нідерландів є секторні. До них приєднуються рахунки, складніші за характеристикою.

У сектори виокремлюються підприємства, адміністративні заклади, органи соціального страхування, домашні господарства, закордонні операції.

Особливу роль відіграє група підприємств сектору "фінансові інститути": банки та організації зі страхування життя та пенсій. Але не всю економічну діяльність фінансових закладів відображено в цьому секторі. Так, заощадження для страхування життя і внесків у пенсійні фонди відображено в рахунках сектору "Домашнє господарство", а операції з цими заощадженнями розподілено між кількома фінансовими рахунками різних секторів (підприємства, домашні господарства). Отже, не можна розглядати рахунки фінансових закладів тільки як підрозділи (субрахунки) рахунків сектору "Підприємства", оскільки певні операції відбито на рахунках сектору домашніх господарств. З погляду логіки це, може, і не дуже виправдано, але нідерландські статистики мали на меті створення скоріше практичної, ніж суто логічної системи.

Зміст рахунків кожного з секторів становлять:

У рахунку операцій з товарами та послугами обчислюється додана вартість, тобто цей рахунок певною мірою є аналогією таблиць використання ресурсів, товарів та послуг.

Визначення основних величин відповідають стандартній схемі СНР ООН.

Валовий внутрішній продукт визначається як загальна сума доданої вартості, утвореної всередині країни. Національний дохід відповідає тому самому поняттю, але скоригованому на сальдо