Починаючи з розгорнутих рахунків, до аналізу запроваджується номенклатура "чистих" галузей (що умовно виготовляють тільки один продукт). У розгорнутих рахунках – це 16 галузей, у додаткових – 65. Водночас для аналізу руху доходу та фінансової діяльності виробничої сфери використовується і більш загальна номенклатура реальних галузей, згідно з якою підприємства об'єднують у групи за принципом основної продукції [18, 16].

У групі додаткових рахунків аналіз фінансових операцій виробничої сфери проводять ще в одному аспекті, тобто кожний з 10 видів активів та пасивів розподіляють на групи залежно від установи, яка випустила цінності на ринок. У такий спосіб номенклатуру фінансових операцій розширено до 54 позицій.

Майже такий самий принцип розгалуження національних рахунків існує і в інших секторах економіки. Так, у секторі домашніх господарств серед додаткових рахунків маємо матрицю, яка пов'язує витрати споживача на окремі споживчі потреби (їжа, одяг, гігієна, житло, тощо – усього 50) з попитом на вироби саме тих 16 галузей, за якими досліджується виробництво.

Розглянуті групи рахунків пов'язані між собою. Нижчі сходинки більш менш точно кореспондують із вищими. У процесі аналізу можливий перехід від одного напряму до іншого.

Наприклад, у рахунку виробництва визначається знову створена вартість продукту, яка дорівнює різниці між обсягом валового продукту та проміжними витратами на виробництво останнього. Величина знову створеної вартості визначається як балансуюча стаття рахунка та залежить від технологій виробництва.

Ця балансуюча стаття рахунка виробництва є джерелом ресурсів наступного рахунка – експлуатації. На рахунку експлуатації зазначається валовий результат виробничої діяльності (прибуток), тобто те, що залишиться у підприємства після оплат, пов'язаних із так званими факторами виробництва – зарплата, непрямі податки, відсотки за використаний позичений капітал та ін.

Водночас балансуюча стаття фігурує і в рахунку розподілу доходів, котрий показує порядок розподілу доходів господарською одиницею, причому не тільки тих, які в неї залишаються в результаті виробничої діяльності, а й усіх інших доходів, що надходять у порядку перерозподілу від інших одиниць. У використанні доходів головним компонентом є споживання, потім податки, трансферти та ін.

Після сплат, відображених на цьому рахунку, у господарських одиниць залишаються певні заощадження.

Їх переносять на наступний рахунок – рахунок капіталу. У ньому порівнюють власні ресурси, на які може розраховувати господарська одиниця для фінансування капіталовкладень, та сам обсяг цих вкладень. Якщо ресурсів (заощаджень) не вистачає, це свідчить про потребу у додатковому (позичковому) фінансуванні. У разі наявності надлишку ресурсів, господарська одиниця сама здатна фінансувати інших через канали кредитної системи. Отже, рахунок капіталу – це другий рахунок, що розкриває картину фінансування кінцевого продукту [18, 17].

Балансуюча стаття цього рахунка з економічного погляду є надзвичайно важливою. Вона показує, як було досягнуто рівноваги між ресурсами та витратами господарської одиниці. Той самий показник (чисте кредитування чи чиста позичка) є також у рахунку фінансових активів та пасивів, бо у фінансовому розумінні всі операції, відображені на попередніх рахунках, було здійснено або через сплату та отримання готівки, або надання та отримання кредитів, або через операції з тими або іншими видами цінних паперів тощо. Оскільки цей рахунок відбиває той самий процес економічного обороту, що й попередні, то його стаття має збігатися з балансуючою статтею рахунка капіталу.

Для кожної групи господарських одиниць усі розглянуті рахунки складаються як консолідовані. Тому в них відображається рух ресурсів не тільки на рахунках у межах групи, а й між групами. Так, заробітна плата з рахунку експлуатації підприємств списується на рахунок розподілу доходів домашніх господарств, де вона витрачається на споживання та інші потреби.

Але в цілому в будь-якій країні ситуація майже завжди складається так, що внутрішніх ресурсів або бракує або вони залишаються в надлишку. Проте, оскільки оборот фактично постійно має місце, то це означає, що частину потреб було профінансовано ззовні, або деякі ресурси потрапили за кордон. Інакше кажучи, загальне сальдо рахунка капіталу для всіх внутрішніх господарських одиниць ураховує величину (протилежну за знаком) сальдо всіх операцій, пов'язаних з виходом за межі економіки країни, які відображені в рахунках "закордон".

Для повної характеристики СНР Франції необхідно розглянути ще й системи класифікацій, що на них вона ґрунтується (табл. 1.2.).

Таблиця 1.

Класифікації в національному рахівництві Франції [18, 18]

№ п/п. | Класифікація | Кількість позицій у різних групах рахунків

1 | 2 | 3

1 | Рахунків | 9 | 51 | 105

2 | Галузей та продуктів | 16 | 28 | 65

3 | Сектору нефінансових підприємств | 27 | - | -

4 | Соціально-професійних категорій домогосподарств | 7 | - | -

5 | Груп споживання | 7 | 30 | 48

6 | Адміністративних закладів | 3 | 12 | 105

7 | Органів соціального забезпечення | 7 | 58 | -

8 | Приватних адміністративних закладів | 18 | 23 | -

9 | Витрат адміністративних закладів | 9 | 80 | 262

10 | Податків | 2 | 11 | 116

11 | Господарських одиниць (за фінансовими операціями) | 8 | - | -

12 | Фінансових вимог та зобов'язань | 10 | 49 | -

У такий спосіб побудовано одну з найбільш розвинутих світових систем національного рахівництва. Автори її доклали максимум зусиль для того, щоб наблизити до реальної дійсності статистичну модель економіки, яка б достатньо повно характеризувала як