Рис. 2.. Схема кругопотоку ділових операцій між домогосподарствами і фірмами [22, 53]

Цей приклад дає змогу зрозуміти, що валовий внутрішній продукт можна обчислити двома методами: по-перше, як суму видатків на купівлю хліба; по-друге, як суму доходів.

У національній економіці сукупні видатки на купівлю товарів і послуг та її сукупний дохід мають дорівнювати одне одному. В кожній діловій операції є дві сторони – покупець і продавець. Видатки покупців на купівлю товарів і послуг становлять доходи їхніх продавців.

Отже, в національній економіці, з одного боку, ВВП можна визначити як суму видатків чотирьох основних покупців – споживачів, фірм, уряду та іноземців – на купівлю кінцевих товарів і послуг. З іншого боку, ВВП можна обчислити як суму доходів, створених у процесі виробництва – зарплати, ренти, процента та прибутку.

Однак перш ніж глибше з'ясувати суть методів обчислення ВВП, зазначимо такі моменти.

По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей. Урахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу продукції цього року. Так само якщо хтось купив певну річ, яку виробили в поточному році, й через місяць продав її, то, як і в першому випадку, ця операція у ВВП не враховується. Урахування вартості перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку.

По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі, які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і приватні трансферні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо). Основною рисою невиробничих операцій є те, що особи, які одержують ці виплати, не роблять якогось внеску до поточного виробництва.

По-третє, для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купуються і продаються декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВП [22, 54].

Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, які використовуються для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи для перепродажу.

У таблиці 2.1 подано стадії виробництва хліба, на яких створюються проміжні й кінцеві товари і послуги.

Виробництво хліба проходить кілька стадій, які, припустімо, здійснюють незалежні виробники – фермер, мірошник, пекар і бакалійник. Якби ми підсумували їхні виторги, то допустилися би помилки, яку називають подвійним рахунком. У нашому прикладі є лише один кінцевий продукт – хліб, доставлений до місця продажу. Отже, у ВВП враховуватиметься лише виторг бакалійника – 100 копійок за хлібину.

Аби уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати у ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою. Додана вартість – це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала в постачальників.

Таблиця 2.

Виторг і додана вартість (копійок за хлібину) [22, 55]

Стадії виробництва | Виторг | Вартість проміжних сировини і матеріалів | Додана вартість

Пшениця (фермер) | 30 | 0 | 30

Борошно (мірошник) | 55 | 30 | 25

Випечений хліб (пекар) | 90 | 55 | 35

Хліб, доставлений до місця продажу (бакалійник) | 100 | 90 | 10

Підсумувавши додану вартість усіх чотирьох підприємств (від вирощування пшениці аж до доставки хліба), можна точно визначити вартість хлібини. Так само, підсумувавши додані вартості, створені всіма фірмами в економіці, можна визначити ВВП, тобто ринкову вартість загального обсягу продукції. Отже, існує ще третій метод обчислення ВВП – підсумовування доданої вартості, створеної в національній економіці. Цей спосіб обчислення ВВП часто називають виробничим методом.

По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги враховують за їхньою ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість.

Приписування вартості є особливо важливим при визначенні вартості житла. Особа, що орендує житло, платить орендну плату, яка, з одного боку, виступає як видатки наймача, а з іншого – як дохід домовласника. Проте значна частина людей проживає у власних будинках. Ці люди, зрозуміло, не сплачують орендної плати домовласникові, хоча використовують таке благо, як житло. Для врахування цього обсягу послуг у ВВП внесено "орендну плату", яку власник житла ніби сплачує сам собі.

Ринковою ціною такої послуги є орендна плата, яку власникові житла довелось би сплачувати, якби він орендував аналогічне житло. Цю приписану вартість житла враховують у ВВП як видатки споживачів і як доходи власників.

Приписування вартості використовують також для оцінки вартості послуг, які надають громадськості пожежники, вчителі