Найбільш суттєвим фактором інвестиційної діяльності е наявність фінансових ресурсів. Це е першою умовою формування інвестиційних планів і водночас е їх основним обмеженням. Процес інвестиційного планування починається з оцінювання обсягів наявних ресурсів, які підтверджують правильність або хибність розробленої інвестиційної стратегії.

Необхідний обсяг фінансових ресурсів має забезпечити певна фінансова політика підприємства. Метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи управління фінансами, направленої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності.

Підприємства в умовах нестабільної економічної політики (цінової, податкової, грошово-кредитної) можуть мати різні інтереси в питаннях формування та використання прибутку, виплати дивідендів, регулювання витрат виробництва, збільшення майна та обсягів продажу тощо.

Але ці всі аспекти діяльності підприємств відображені у фінансовому, податковому та управлінському обліках і піддаються управлінню за допомогою методів, напрацьованих у світовій практиці, сукупність яких є системою управління фінансами.

В сучасних умовах для багатьох підприємств України характерна реактивна форма управління фінансовими потоками, тобто прийняття управлінських рішень як реакція на поточні проблеми. Така форма управління породжує деякі протиріччя: між інтересами підприємства та фіскальними інтересами держави, ціною грошей та рентабельністю виробництва, рентабельністю власного виробництва та рентабельністю фінансових ринків, інтересами виробництва та фінансової служби тощо [25].

Одним із завдань реформи підприємства є перехід до управління фінансовими потоками з урахуванням стратегічних цілей діяльності підприємства, адекватних ринковим умовам, та пошук шляхів їх досягнення. Фінансові результати будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх (в першу чергу інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів та виробників), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів, працівників виробничих підрозділів) користувачів,

Враховуючи обмежені можливості збільшення обсягів внутрішніх інвестицій за рахунок власних коштів підприємств, банківського сектора та держави, необхідно все ж таки активніше залучати іноземні інвестиції. Однак стверджувати, що розвиток економіки України залежить тільки від залучення іноземних інвестицій, помилково. При цьому необхідно пам'ятати, що прихід іноземних компаній на вітчизняний ринок стимулює розвиток конкуренції, вітчизняні підприємства переймають передовий досвід ведення бізнесу відповідно до міжнародних стандартів. Прямі іноземні інвестиції привносять в країни-реціпієнти не тільки капітал, засоби виробництва і передові технології, але і забезпечують зайнятість населення, сприяють засвоєнню нових методів роботи і надають необхідний досвід управління та роботи [25].

Прямі іноземні інвестиції в економіку України протягом 1997-2003 pp. мають тенденцію до зростання. Так, у І півріччі 2003 p. іноземними інвесторами було вкладено $581,8 млн. При цьому з країн СНД надійшло 5,1% від загального обсягу інвестицій, а з інших країн – 94,9%. Основними формами залучення інвестицій е грошові внески (60,5%), внески у формі рухомого і нерухомого майна (33,1%), внесків у формі цінних паперів (2,2%), внесків у формі нематеріальних активів (придбання юридичних прав, ноу-хау тощо) – 1,6% [25].

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 1.07,2003 р. становить $6037,5 млн. Приріст іноземного капіталу з початку року становить 10,5%. На одного мешканця України на 1.07.2003 р. припадає $126 іноземних інвестицій [25].

Іноземні інвестиції вкладено у 8781 підприємство України. У І півріччі 2003 року іноземні інвестиції надійшли з 114 країн світу. Слід зазначити, що найбільший обсяг інвестицій надійшов від нерезидентів США (16,5% від загального обсягу інвестування), Кіпру (10,5%), Сполученого Королівства (9,4%), Віргінських островів (Британія) (8,0%), Нідерландів (6,8%), Німеччини (6,0%), Російської Федерації (5,7%), Швейцарії (5,0%), Австрії (4,0%). На вказані дев'ять країн припадає 71,9% загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України [25].

Більшість іноземних інвесторів в першу чергу приваблює великий внутрішній ринок України, а не дешева робоча сила, яку можна використовувати. Хоча заробітна плата в Україні є набагато меншою, ніж в інших країнах Східної Європи, відповідно нижчою е і продуктивність праці, гнучкість капіталу, рівень підготовки менеджерів, розвиток ринкової інфраструктури.

Як свідчить вітчизняний досвід, новий власник підприємства не в змозі швидко відмовитися від великої кількості працівників одночасно, тому зростання рівня продуктивності праці є тривалим процесом. При цьому місцева влада всіляко намагається втримати рівень зайнятості, в окремих випадках і забороняючи скорочення чисельності працюючих на підприємстві, що сприяє завищенню рівня вартості робочої сили.

Аналіз залучення іноземного капіталу в Україну свідчить про те, що в нашій країні функціонують три групи прямих іноземних інвесторів:

а) приватні інвестори-підприємці,

б) транснаціональні корпорації (ТНК) та

в) інституційні інвестори, зокрема міжнародні фінансові організації.

Інвестори-підприємці (приблизно 15% від загального обсягу) – найризикованіша та найактивніша група у вкладанні капіталу. У своїх інтересах вони, насамперед, використовують недоліки у законодавстві, роботі галузі чи підприємства тієї чи іншої країни. При виборі суб'єктів інвестування надають перевагу малим та середнім підприємствам, діяльність яких легко контролюється. Головною метою таких інвесторів е отримання швидких і ризикованих прибутків (доходів). Причиною такої поведінки є висока вартість капіталу, що використовується, та його обмеженість. Близько 80% від загальної кількості інвестицій, вкладених приватними інвесторами-підприємцями, становлять інвестиції у негрошовій формі. Ця група інвесторів імпортує в країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже існуючого [25].

Транснаціональна корпорація є підприємством, до якого входять материнська компанія, її дочірні підприємства та асоційовані підприємства за кордоном. Іноземна дочірня компанія – це підприємство, де інвестор є резидентом іншої країни і володіє значною часткою капіталу, яка дає йому можливість протягом тривалого часу впливати на управління цим підприємством. Як свідчить світова практика, ТНК є довгостроковими інвесторами і мають свої власні технології. Здійснюючи інвестування в ту чи іншу країну, метою діяльності ТНК є здобуття нових ринків для своєї продукції, отримання доступу до ресурсів, досягнення ефективності